Американка написала книгу про життя у Виноградові у 30-40-х роках ХХ ст

“More Was Lost” – назва автобіографічної книжки, яка присвячена життю у Виноградові у 30-40 х роках ХХ ст.

Її автор американка шотландського походження - Елеонор Перені – жінка останнього з баронів Перені дорадянського періоду. Її батько був військо-морським аташе у Франції. Їй мабуть передалася військова дисциплінованість батька, вона зі скрупульозністю описала життя у Севлюші, повідомив закарпатський історик Ярослав Мар'ян на сторінці в ФБ.

Під час турне Європою у Будапешті вона познайомилася із Жігмондом Перені, який на той час вже закінчив Оксфорд і сільськогосподарський інститут в Угорщині, був економістом. Орієнтовно у 1928 році вони одружуться. Після весільної подорожі Італією, вони оселяються у Севлюші. Ця територія на той час входить до складу Чехословаччини і тому вони змушені отримати спеціальні дозволи для цього. Згадує як кристально митники розглядали їхні паспорти, довго тримали чоловіка, але взявши її паспорт один з митників сказав:»амеріцкій», її пропустили без перевірки.

Елеонор дуже детально описує життя Перені і населення загалом. Вона була досить гордою жінкою. Досить принизливо відгукається про угорців, не говорячи про місцеве населення. Хоча коли згадує про окремих людей то досить позитивно оцінює їх, високо оцінювала роботу людей,які обслуговували їхній палац. Про угорських жінок говорила, що вони не красиві і в принципі не можуть бути красиві, тому що в них короткі ноги, широкий таз, вони лише для народження дітей і для того, щоб їздити на конях. Вона завжди підкреслювала свою зверхність. Так під час візиту ввічливості до Івана Главачека – гейтмана Селюшського округу, дуже схвально,як про чоловіка говорить про нього, але про жінку пише - сіра мишка.
Після переїзду до Севлюша Елеонор займалася перебудовою палацу (Перені) в якому проживала сім’я. Хоча й зустріла опір з боку Жігмонда Перені старшого, який проживав у Будапешті, але інколи навідувався до Селюша. Йому не подобалося, що картини і меблі мали нове розташування. Він був досить консервативний у цьому плані, а Елеонор змінювала це на свій лад. Хоча її чоловік не обмежував її в цьому. Чоловік займався господарством; вирощуванням пшениці, винограду;утриманням лісу та ін. Елеонор займалася городництвом, доглядом теплиць, контроль за кухнею. Хоча вона здійснювала загальний нагляд за цими процесами, а всім займався управляючий – Дєрфі. Вона була проти вирощування овочів у теплиці зимою, бо це дорого обходилося, але це була сімейна традиція, тому її пропозицію до уваги не взяли.

Цінна інформація від Елеонор про вигляд палацу на той час. Вона згадує, що в цей час він уже не виконував ніякої оборонної функції. Останні серйозні зміни,які відбулися з палацом – це будівництво 2-го поверху і закладка дендраріуму, але це було ще за двісті років до того. На пешому поверсі залишився вхід у підвали зі склепінчастими стелями. Оборонні башти вже були тільки як прикраси. Вона детально описала кожну кімнату палацу. Описує прийомну залу з чудовими фресками (теперішня зала засідань районного відділу освіти). Фрески були в багатьох кімнатах. Авторами були місцеві художники. Детально описала картину «Зустріч Агасфера». На ній було зображено людей у румунському одязі і тільки один (управляючий, він же замовник) в угорському. У палаці повсюди були картини попередніх господарів палацу і Елеонор найбільше подобалася картина Петера Перені. Навіть після переїзду в Америку вона назвала свого сина в його честь – Петером. Є детально описано кухню. Для неї у палаці спеціально зробили ванну кімнату, де зробили подачу теплої води. Під час облаштування цієї кімнати довелося зробити отвір у стіні і так знайшли замурованими у стіні кістки. Звідси вона пояснювала існування привидів у палаці. Вона згадує, що коло однієї з кімнат постійно було чути стуки. Коли приїхала її мама її поселили в цю кімнату, але вона потім жалілася, що не могла спати через стуки.

Також в її спогадах описані складські приміщення. Є згадки про те як і що там зберігалося. Описуючи конюшню згадує, що там були спеціальні секції з конями. Хоча в ці роки вони мали тільки двох коней, мали виїзну карету і дві брички. Але в цей період вони вже купили автомобіль, чим дуже гордилися. Кожної неділі вони ходили до церкви, але за звичаєм обов’язково їхали на кареті.
Вони також були кураторами католицької церкви. Хоча у цей час їхні обов’язки значно скоротилися. Але стара баронеса передала їй список, що потрібно підготувати на окремі свята. Скільки тістечок підготувати, що жертвувати для бідних і т.д.

Коли у 1939 році місто і територія знову відійшли до Угорщини, вони з чоловіком вирішили, що це є кроком назад. Вважали що Угорщина відстає у розвитку від Чехословаччини. Хоч її чоловік був угорцем, але він не був ревізіоністом. Але її свекор щиро радів цьому.
У 1940 році Елеонор поїхала народжувати дитину до Америки і більше не повернулася. Жігмонд Перені одружився вдруге, його син- Янош, написав мемуари, в яких згадує, що батько їздив в Америку, щоб розлучитися з Елеонор.

На даний момент книга видана англійською та угорською мовами. Хотілося б побачити її українською. Це без сумніву одні з найцікавіших спогадів про Виноградів і Перені.

Книга перекладається – Більше було втрачено.