Вікна не мають бути зашторені увесь день: що пригадують закарпатці про одну з найвеличніших дат в історії?

Саме цей день - один з найвеличніших та найбільш значимих в історії світу.

Великдень. Цьогоріч в Україні його святкують за новим стилем. На Закарпатті римо-католики й греко-католики відсвяткували знаменну дату Воскресіння Христового 31-го березня. Тоді ж у багатьох релігійних громадах районів області відбулись урочисті відправи. Дочекались урочистого свята і православні віряни краю. У них Великдень сьогодні - 5 травня. У храмах з нагоди цієї дати також відбулися урочисті церковні обряди. Люди з вірою та надією на святу перемогу над ворогом, освятили багаті кошики із дарами. У кошиках - паска, ритуальне вино для освячення, сир, ковбаса, яйця, ягнятко із масла, хрін, гуджений шовдар, писанки, сіль. Опісля освячень, віряни збираються вдома, за родинним столом та смакують великодні наїдки опісля великого посту.

Цей день - особливий і в кожного він асоціюється із власним дитинством й традиціями, що з ранніх літ привививають малечі батьки, аби ті зберігали чистоту й неповторність Великоднього дійства. Адже суть свята - не у кількості великодніх смаколиків на столах чи у святкових корзинах, не у їхніх масштабах, а в істинності події - Воскресіння Месії. Він помер за гріхи світу й воскрес, дарувавши надію всім людям на вічне життя у небесному царстві.

Якими є Великодні традиції у найзахіднішому регіоні держави й чому вони втрачаються із роками?

Великодні традиції, як і різдвяні, для закарпатців - одні з унікальних та неповторних. Про ці традиції можна писати не одну книгу. У кожному районі, селі вони різні, а у кожній родині - особливо готуються, аби зустріти Божого Сина в оселях та славити його народження й воскресіння.

Старші люди пригадують: до Великодня подвір'я й оселі повинні були сяяти чистотою. В будинках білили стіни, мили вікна до блиску й фарбували підлогу. Кожен куток у оселях мав бути прибраним та охайним. Також обов'язково потрібно було звільнитись від "хламу" (старого сміття). Викидали старі речі: від одягу, посуду й до зламаного інвентаря, щоб в обійсті наступного року велося й ніхто не сварився в родині. Прибиралась пилюка в сервантах, наводився лад у шафах. Великодні скатертини (хлібувки) зазделегідь ретельно прали й крохмалили.

Що стосується головного святкового атрибуту у кошику - паски, то на той час в регіоні не робили ні сучасних (італійських) солодких пасок "панетонне", "куличів" із посипкою, ні глазурованих пасок із сухофруктами чи горіхами у середині.

Паска була, наче хліб. Вона замішувалася на дріжджах, молоці, яйцях та маслі. Її починали пекти у четвер. Тісто замішували напередодні. Брали для цього дерев’яне корито, виклавши туди тісто, накривали білим рядном, а зверху клали освячену у Вербну неділю (останню перед Великоднем) вербову гілочку – аби нечиста сила не підступилася.

Зранку господині бралися до випічки. Чоловіків до такої роботи не допускали, лише дівчат, щоб училися.

Піч розпалювали буковими і дубовими дровами. Тісто обкачували в борошні, потім ставили у спеціальний кошик із пруття, соломи чи кукурудзяного листя. Тим же листям перевіряли, чи піч нагрілася: воно мало почати диміти, але не спалахнути. І тоді вже паски ставили всередину і не зачіпали, доки не спечуться.

До освячення у родині готували лише одну паску, випікали ж набагато більше. Калачі ділили на три види, називали їх «матка», «сестра» і «діточки». Найбільше оздоблювали саме «матку». Її прикрашали віночком із тіста з різними візерунками, змащували яєчним жовтком. Паску-«сестру» теж робили великою, вона призначалася для домашнього вжитку. А найменші пасочки робили для дітей. Їх часом випікали у формі птахів: для очей використовували квасолинки, для дзьоба – соняшникову насінину тощо.

Сьогодні у багатьох закарпатських родинах дотримуються традицій із випікання великодньої паски за давнім обрядом. Газдині розповідають, що ніякий магазинний пасхальний калач, названий паскою, не зрівняється із домашнім смаколиком. Її печуть із молитвою та наспівують великодніх пісень. На Рахівщині на Чистий четвер також готують "великодніх потят". Про це ми писали у попередній публікації.

Воскресіння Христове є світлим днем. У хату потрібно впустити весняного сонця, тож вікна не мають бути затягнуті шторами, жалюзями тощо, вважають закарпатці.

Поливаний Понеділок. Що дарували й дарують зараз парубкам?

Цього дня хлопці й чоловіки із самого ранку йдуть поливати парфумами жінок і дівчат. За словами старожилів, двері на Поливаний Понеділок мають бути відчиненими.

Дівчата за «поливанку» готують гостям писанки та запрошують до святкового столу, де частують Великодньою випічкою.

На сьогодні малим дітям-поливачам, дають не лише писанки, а й мандаринки. Малеча збирає писанки у мішечок, де можна побачити й тістечка й інші смаколики.

Поливаючи господинь поливач тричі мовить «Христос Воскрес», а у відповідь отримує: «Воістину Воскрес». Зазвичай поливачі ходять групами. Відчиняючи двері, питають: «чи можна пополивати?»

На Поливаний Понеділок не серинчливо пускати жінку до хати, або п’яницю, адже «весь рік не буде вестися в обійстю, а у родині будуть сварки».

За народним повір’ям, вода у Великодній Понеділок в струмках, потічках й інших водоймах, є надзвичайно цілющою. Раніше люди обливали джерельною водою не тільки один одного, а й себе теж. Такі поливалки означали духовне весняне очищення. І зараз, коли файна погода, не надто холодно, поливають дівчат навіть водою із потічків. Парубки набирають повнезні тари з водою (пляшки та відра) й очікують на дівчат, аби обілляти.

Поливальну традицію і по сьогодні зберігають у багатьох районах області: Перечинщині, Ужгородщині, Березнянщині, Свалявщині, Берегівщині тощо. Але найбільше традиції збереглися у селах, зокрема і у Тур’я-Реметі (ще донедавна Перечинського, а зараз Ужгородського району).

Читайте також: “Деруть хто скільки може”: оприлюднено подекуди захмарні ціни на паску до Великодня

Хочете бути в курсі найактуальніших подій з регіону і не тільки? Підписуйтесь на Telegram канал «Голос Карпат» і щодня першими отримуйте свіжу інформацію!

Найсвіжіші новини: