03.11.2022 22:09
Катя Нодь уже другий рік навчається в одному з університетів столиці Угорщини. Дівчина виїхала туди, вигравши грант в Україні. Вчиться вона разом не з угорцями, а з іноземцями. Навчання – виключно англійською. Закарпатка поділилася з «Карпатським об’єктивом» із якими труднощами зіштовхнулася, що їй подобається, які має плани на майбутнє та розповіла, чим найбільше її вразило життя в новому середовищі.
В Угорщині зрозуміла, що не знає угорської
Катя з Виноградова закінчила українську школу, хоча сама з угорськомовної родини. Вміла читати й писати угорською – навчила бабуся. Утім, як вона каже сама «домашня кухонна» мова – це зовсім не мова, якою спілкуються самі угорці.
«Я думала, що добре володію мовою, позиціонувала себе як угорку. Вдома з бабусею та дідусем спілкуюся виключно угорською. Але коли приїхала до Будапешта вперше, а це було у 7 класі, зрозуміла, що я розмовляю на рівні п’ятирічної дитини. Усі, як мені здавалося, говорили так швидко, що я половину всього не розуміла. До того ж будь-яка мова – живий організм, у ній маса неологізмів, іноземних запозичень. Вона постійно розвивається, а в нас, на Закарпатті, вона, ніби застигла у часі… десь на рівні минулого сторіччя», – перше, про що зізналася дівчина.
Тож ще під час навчання у школі закарпатка вирішила, що рівень володіння угорською потрібно вдосконалювати.
«Я підписалася на різні угорські канали в інтернеті, спілкувалася з дівчатами з Угорщини, вони мене дуже підтримували, одним словом, хотіла добре опанувати мову. І мені це вдалося. Щоправда, не за тиждень, – посміхається закарпатка. – До того ж я поглиблено вивчала англійську, мені хотілося бути або перекладачем, або працювати на дипломатичній роботі. Трохи вивчила і німецьку, але це так, для себе».
Вдома рішенню дівчини не зраділи
Але доля Катерини складалася зовсім не так, як вона мріяла.
«Мама наполягала, аби я їхала вчитися до Києва, бачила мене виключно лікаркою. Мені ж медицина ніколи не подобалася. Але після закінчення школи я таки зробила так, як прагнули батьки. Провчилася рік… і зрозуміла, що лікарська справа – це точно не моє. Всупереч бажанню рідних, я почала шукати різні гранти, аби поїхати вчитися за кордон. Склала з англійської тест IELTS, адже без нього не можна подавати документи на жоден із грантів. До речі, його скласти можна лише в кількох українських містах. Але я перебувала у столиці і для мене це не було проблемою. Треба врахувати і те, що тест платний, коштує в межах 4700 гривень (гроші мені таємно від батьків дала бабуся). Виграти грант непросто. Я подавала на багато різних програм і лише через рік виграла саме той, який мені хотілося. Але й тут є нюанси. Весь процес від подачі документів, до тестувань, співбесіди, власне визначення конкретних переможців займає майже рік. Тож потихеньку я довчилася в Києві аж до третього курсу. На той час мені вже навіть трохи шкода було кидати навчання. Навіть вагалася, коли мені сказали, що можу розпочинати життя із чистого аркуша», – розповідає дівчина.
Вдома, коли в родині дізналися про наміри Каті, радощів не було.
«Мені влаштували страшний скандал. Адже за навчання у Києві батько платив немалі гроші. Якби ще я в Будапешті обрала медицину, проблем би не було зовсім. Та я рвалася на «Міжнародні відносини». Врешті-решт все потроху утряслося і я поїхала. Підтримувала весь цей час мене лише бабуся. Вона знала про все, але ми з нею тримали інформацію від батьків у секреті», – ділиться думками закарпатка.
За кордоном усе інакше
З перших же днів навчання у Будапешті Катя зрозуміла, що як сама система освіти, так і навчальний процес там інакші. Багатьма речами вона була приємно вражена.
«Навчання у Будапешті для іноземців не є дешевим, так само як і у нас. Коштує у межах 4 тисяч євро за рік. Але є можливість і час підробляти. Тож ті, хто не вчиться за грантовою програмою, можуть фактично самі собі оплатити освіту. Стипендія – близько 120-160 євро (у кого скільки). Я називаю ціни у євро, щоб було більш зрозуміло українцям. Оплата насправді у форинтах. Після початку війни в Україні в Угорщині досить багато українських студентів. Принаймні першокурсників. Від лютого-березня молодь більш-менш вивчила угорську, тут було багато безкоштовних курсів… і тепер деякі наші земляки подалися за дипломами, – посміхається Катерина. – Із Виноградівщини знаю декількох. Утім вони навчаються за іншими програмами, приїхали сюди як закарпатські угорці. Дехто навіть вчиться безкоштовно. Після шкіл з угорською мовою навчання такі перспективи є. Мій знайомий, скажімо, із Берегівщини навчається на священника, не платить ні копійки».
У групі Каті 26 студентів. Вони – із різних країн світу. Є вірмени, є нігерійці, є сирійці та навіть монголи.
«У нас тут насправді такий собі інтернаціональний колектив. Живемо в гуртожитку. По 2 дівчини у кімнаті. Власне, гуртожиток був для мене найбільшим шоком. Тут дуже затишно, кімнати нагадують готельні номери – із санвузлом (душова і туалет) та мінікухнею. Ставлення викладачів до студентів хороше, вони поводяться з нами, наче з друзями. Ніхто не кричить, взагалі не підвищує голосу. Та й порівняно з закарпатцями, угорці взагалі мені здаються більш спокійними, можливо навіть більш повільними у справах, ніколи не кидаються нічого робити, попередньо не обдумавши свої кроки… Ми ж більш емоційні, часто такі всі на нервах. А там… всюди чемно вітаються і бажають хорошого дня. Навіть п’яний при вході у супермаркет чесно пропустить вперед жінку чи дівчину і скаже при цьому якісь хороші напутні слова. Єдина незручність – від гуртожитку до університету потрібно добиратися приблизно годину різними видами транспорту. Це займає багато часу. Навчання у нас проходить англійською. Дисциплін на одну сесію небагато, ми встигаємо навіть після пар у кіно сходити, чи кудись на виставу або в галерею. Зараз я вже на 2 курсі. За перший рік повністю адаптувалася. Серед приємних нюансів, які мене вразили одразу, назву те, що нам дуже зручно нам складають графіки іспитів. Викладач може виділити кілька дат і студент обирає для себе найбільш зручну. Університет має сайт, де можна знайти всю потрібну інформацію, навіть до таких деталей, як що вчитель захворів і пари переносяться на інший (точно вказано на який саме) день. Там же ми реєструємося на іспити та дізнаємося оцінки. Самі лекції цікаві. Викладачі багато працюють з наочними матеріалами, показують фільми, слайди, говорять про такі речі, які неможливо знайти в інтернеті. Ми також робимо різні презентації. Є тематичні… Демонструючи їх кожен розповідає про якісь нюанси у своїй країні. Бали на іспитах отримуємо від 0 до 100. Найкраще, звісно, мати 100, але й 80-90 – чудовий високий результат», – зізнається дівчина.
А ще за словами Каті, в університеті час від часу проходять цікаві події, які дуже згуртовують молодь.
«Це було на початку першого курсу. Ми ще навіть добре один-одного не знали, лише знайомилися. У нас був Міжнародний вечір, – з усмішкою пригадує вона. – На ньому кожен мав представити якусь страву своєї країни. Я без задніх думок презентувала «гуляш-левеш» та «перкельт», улюблені наїдки свого діда. Викладачка спочатку не зрозуміла… Адже фактично страви угорські. Та скільки було сміху, коли вона дізналася, що я з Закарпаття. А у нас же кухні настільки переплетені, що ніхто інший цього не збагне… маю на увазі студентів-іноземців з інших держав. Тож після мого виступу викладачка сказала, що всі, хто мене уважно слухав, тепер знатиме, що люблять їсти угорці. Хоча, зазначу, що в закладах харчування Будапешту, що було для мене великим розчаруванням, зовсім немає у переважній більшості звичних нам страв. Там багато фастфуду, різної китайської кухні, японської й ця їжа серед молоді користується великою популярністю».
Катерина Нодь також із сумом зізнається, що часом їй соромно за наших земляків у Будапешті.
«На жаль, я бачила не раз наших заробітчан у далеко не найкращому ракурсі. Вони в Угорщині напиваються і чіпляються на вулицях до дівчат. Це створює про закарпатців у місцевому середовищі дуже неприємне враження. Крім того, такі «сцени» потім бачать журналісти, підхоплюють, пишуть про це у газетах та на сайтах і в людей про нас формується далеко не найкраща думка. Варто хоча б за кордоном не показувати свою любов до оковитої», – зітхає вона.
На майбутнє у дівчини великі плани. Вона мріє пройти стажування у Великій Британії та стати дипломатом. Хочеться їй щиро побажати, аби все задумане здійснилося і вона досягла всіх поставлених цілей.
Варто відзначити, що Угорщина була однією із перших країн, які від початку війни стабільно відправляють в Україну гуманітарні вантажі. Також країна приймала українців, які були вимушені тікати від війни в Україні.
Після того, як до сусідньої країни поїхало чимало біженців з України, в Угорщині почали всіляко підтримувати українців, як безкоштовним проїздом у громадському транспорті, так і влаштувавши навчання для діток з України. І не просто дати дітям можливість продовжити навчання, а на рідній українській мові.
Варто відзначити, що активісти Благодійного фонду Служби Доркас відкрили центр приймання переселенців з України на 200 місць в Дебрецені.
Що цікаво, угорська та українська броварні виготовили пиво лімітованої серії, частину коштів від продажу якої планували віддати у фонд, який займається лікуванням поранених військових.
Значна допомога із боку Угорського уряду відчутна й у роботі гімназій на Закарпатті. Зокрема, Уряд Угорщини продовжує допомагати Берегівському ліцею ім. Габора Бетлена. Тут з перших днів війни приймають вимушених переселенців.
Читайте також: Виноградівщина: Пожертви жителів Угорщини та Німеччини привезли у Пийтерфолвівську громаду /ВІДЕО
Також варто додати, що недавно чергову партію допомоги від угорського міста Чепел доправили в Берегово.
Ще варто зазначити, що президентка Угорщини Каталін Новак виступила на благодійному телемарафоні «Врятуй Україну – #StopWar».
Читайте також: Повернувся живий: довгоочікувана зустріч матері з сином-захисником на Виноградівщині (ВІДЕО)
Читайте на ГК:Пригодницький трилер по-Закарпатськи: горе-“гід” привів “туристів” до берега Тиси та накивав п'ятами (ВІДЕО)