1. Новини Закарпаття
  2. >

Як війна впливає на українців, їхню роботу та надії на майбутнє, - УП

26.03.2022 10:19 Аналітика ВАЖЛИВО

24 лютого життя українців змінилося кардинально. Через війну.

24 лютого життя українців змінилося кардинально. Через війну.

Зміни торкнулися не тільки питання безпеки, а й усіх сфер життєдіяльності країни, повідомила УП.

Соціологічна група "Рейтинг" провела загальнонаціональне опитування про те, як живуть і про що думають громадяни України в цей складний час. 

Дослідження присвячено тому, як українці бачать відбудову країни після війни, яким є економічне становище населення, чи змогли громадяни психологічно адаптуватися до життя у воєнний час, з якими кризами зіштовхнулися, як комунікують та які плани мають на життя після війни.

Економічне становище населення

Життя кожного громадянина 24 лютого зазнало серйозних змін. До повномасштабної війни у більшості українців була робота. Сьогодні лише третина працює у звичному режимі, кожен п'ятий – віддалено або частково, і лише одиниці знайшли собі нову роботу. 

Проблема тут не лише економічна. Робота – це і звичний спосіб життя, спілкування та взаємодія з іншими, структурованість часу, те, що психологічно стабілізує, надає впевненості, знижує тривогу і підвищує самооцінку. 

Суттєва частина наших громадян втратили таку підтримку і більш імовірно отримали вищий рівень дезадаптації. 

Найбільше це торкнулося мешканців Сходу, тих, хто покинув свій дім і вимушений був перебратися в інші регіони. 

Суттєво постраждала молодь, яка найбільше втратила джерела доходу. З тих, кому довелося поїхати, поки що лише 5% знайшли собі нову роботу. Відповідно, у більшості значно погіршилося матеріальне становище та ще й з урахуванням того, що заощаджень вистачить на декілька місяців у кращому разі. 

Пандемія привчила українців заощаджувати. Тих, хто має заощадження, побільшало. Але в цілому економічне становище виглядає критично, якщо не буде перезапуску економіки в найближчий час навіть в умовах війни. Це потрібно й економіці, й самим українцям. 

Матеріальне забезпечення підтримує базові потреби людини, дає відчуття безпеки, знижує тривогу перед невизначеним майбутнім та впливає на впевненість щодо подолання труднощів. 

Враховуючи соціально-економічну та психологічну важливість зайнятості, нині дуже важливо відновити (наскільки це можливо) роботу підприємств і підвищити рівень зайнятості населення.

Відбудова країни після війни 

Більшість українців доволі оптимістично налаштовані щодо відбудови країни після війни і вважають, що на це вистачить 5 років. Люди, які покинули свої домівки, живуть надією, що з їхнім домом все буде добре. 

При цьому українці також готові не лише чекати, а й долучитися до відбудови країни – більше половини готові вкластися фінансово і лише 5% вважають, що це справа влади. 

Більшість займає консолідовану, проактивну позицію та вказує на колективну відповідальність українців щодо відбудови країни після війни. 

Українці абсолютно підтримують репарації від Росії по закінченню війни – 90% вважають, що компенсувати економічні та інфраструктурні втрати України повинна Росія.

Також є очікування, що до відбудови долучаться країни Європи, міжнародні організації, США і сама Україна. 

Психологічна адаптація до життя під час війни

Війна приголомшливо впливає на психологічний стан людини, всі по-різному переносять такий рівень стресу й адаптуються. 

Важливою для адаптації є:

життєва позиція людини,інтенсивність негативних емоцій, особливості комунікації з іншими під час війни,наскільки війна спричинила руйнування звичного способу життя і принесла страждання.

Активна життєва позиція забезпечує більший рівень впевненості у власних силах щодо подолання життєвих труднощів, нижчий рівень негативних емоцій та тривоги, більше можливостей швидкої адаптації, збереження комунікації, можливостей частково зберігати або частково відновлювати звичний спосіб життя. 

Менше половини з тих, кого ми опитали, сьогодні мають активну життєву позицію. Третина громадян стверджують, що зараз у своєму житті майже нічого не вирішують, серед мешканців Сходу таких майже половина. 

Найбільш активна життєва позиція зберігається у молоді, чоловіки також більш проактивні, ніж жінки. 

Пенсіонери є групою високого ризику дезадаптації: майже половина з них сьогодні нічого не вирішує у своєму житті, але вони і без війни є зазвичай найбільш соціально і психологічно незахищеними та не мають проактивної життєвої позиції. Війна це все поглибила.

Психологічна дезадаптація може проявити себе через інтенсивні негативні емоції: апатію, песимізм, розпач, агресію. Однак поки що ці емоції та стани на помірному рівні. 

Зважаючи на обставини війни, українці достатньо сильні та витривалі. Вісім років суттєво вплинули на здатність швидше адаптуватися і бути стійкими до життєвих проблем. 

Але повномасштабна війна триває один місяць – такого проміжку часу замало для поглибленої дезадаптації. У групі ризику перебувають пенсіонери, ті, хто втратив роботу, хто поїхав зі свого міста, жінки також під більшим ризиком, ніж чоловіки. 

Найбільше ми зараз переживаємо такий негативний стан як агресивність, а найменше – апатію. Агресивність – це хороше еволюційне надбання, яким ми можемо послуговуватися в ситуації боротьби за життя та виживання, відчуття загрози. 

Апатії зараз очікувати не варто, оскільки Україна в гарячій фазі війни – чи не щодня відбуваються якісь події, тож, якщо війна не перейде у затяжну фазу, то й апатія у більшості не з'явиться. 

На четвертому тижні війни українці в цілому ще не вдалися до пригнічених станів. 

Чоловіки та жінки по-різному переживають війну. Війни даються важче в емоційному плані цивільним жінкам, бо війна – це є такий період існування суспільства, коли виходить на перший план все, що пов'язано з мужністю, витривалістю, агресивністю та іншими досить маскулінними ознаками.

У війнах цивільні жінки є більш незахищеними через свої фізичні можливості, загрозу насильства та необхідність піклуватися про дітей. Вони частіше потерпають через пригнічений емоційний стан. Чоловіки ж демонструють вищий рівень агресивності, який відповідає ситуації війни.

Ті, хто повноцінно працюють, мають кращій емоційний стан: можливість працювати допомагає людині стабілізуватися. Активна життєва позиція також цьому сприяє, і, навпаки, ті, хто нічого у своєму житті не вирішує, перебуває у стані розпачу та розгубленості.

Кількість тих, хто вірить у Бога, не змінилася з довоєнного часу. Побільшало агностиків (які не вірять у Бога, але вірять у Вищі сили). Під час війни, коли гинуть люди, стається багато важких для сприйняття та розуміння подій. Ці зміни виглядають обґрунтовано для тих, хто іноді сумнівався, що Бог існує. Вони легше змінюють точку зору, бо їм забракло аргументів щодо його існування. 

 

Кризові ситуації під час війни

Майже половині опитаних так чи інакше довелося тимчасово розділитися зі своєю сім'єю. Найбільше – на сході України, найменше – на заході. 

Розділення з сім'єю не з власної волі – це психологічно важке випробування, особливо під час війни, яка формує невизначеність майбутнього возз'єднання родини. Бути разом з родиною і спілкуватися – важлива частина психологічної підтримки й емоційної адаптації до подій. 

Окрім розділення з родиною, кожен п'ятий покинув своє місто чи село на час війни. Найбільше виїхало зі Східної України. 

З тих, хто виїхав, 93% планують після війни повернутися додому. План повернутися – це міцна підтримуюча сила в складній, невизначеній ситуації війни. Багато хто не знає, чим він буде займатися після війни, якими ми будемо, але ціль – повернутися додому – стабілізує, знижує невизначеність і надає життю сенс, тоді як інші сенси втратили свою актуальність.

Комунікація під час війни

Потреба мати поряд близьких, можливість бути разом з іншими людьми, спілкуватися, відчуття єдності та причетності під час війни відіграють особливу роль. 

Комунікація, окрім своїх прямих функцій, допомагає стабілізуватися, знизити тривогу, отримати та надати підтримку, відредагувати власні почуття та дати таку можливість іншому. 

В основному для більшості – це спілкування з близькими та рідними. Половина підтримує спілкування з друзями, менше – з сусідами і з колегами по роботі. Найважливіша та найбільш об'ємна частина комунікації – із близьким колом. 

Якщо порівняти ці результати з першим карантином 2020-го року під час пандемії, то видно, наскільки війна відрізняється від пандемії за рівнем небезпеки та тривоги, яку людина відчуває. 

Частка тих, хто постійно на зв'язку з рідними, зросла втричі порівняно з квітнем 2020-го року. Це так само стосується спілкування з друзями. 

Сьогодні критично звужені ресурси, за рахунок яких людина може наповнюватися, заспокоюватися. Комунікація – це одна з небагатьох сфер, яка є таким ресурсом і, отже, багато на себе взяла. До всього тривога за безпеку близьких під час війни висока, постійний зв'язок дає можливість перевіряти стан близьких. 

Комунікація з близькими визначає емоційний спектр переживань: ті, хто залишився зі своєю сім'єю, спілкуються з рідними та друзями, перебувають у кращому емоційному стані та переживають меншу дезадаптацію, ніж ті, кому довелося розстатися з сім'єю, хто зрідка спілкується з рідними та друзями. 

Спілкування з колегами та сусідами несуттєво впливає, бо це не найближче оточення, однак спілкування з колегами знижує апатію. 

В цілому, такі надстресові події у житті людини як війна значно посилюють бажання бути разом з іншими, важливими та близькими людьми – у комунікації високий ресурс та цінність її також підвищилася. Отже, можливість такої комунікації та можливість бути разом з близькими знижують ризики дезадаптації.

Українці також стали набагато більше користуватися каналами та групами у месенджерах та менше – соціальними мережами. Це можна пояснити швидкістю та кількістю публікацій, які з'являються у телеграм-каналах. 

Війна формує високу потребу у постійній інформованості, а отже, групи й канали у месенджерах найбільше за своїми можливостями задовольняють такі потреби – їх можна читати будь-де і будь-коли, для цього потрібен смартфон та інтернет, швидкість публікацій та їх кількість більше задовольняє потребу постійної поінформованості. Однак частка телебачення також підросла.

 

Плани на життя після війни

Більшість впевнена, що Україна переможе агресора. Можливо, не так швидко, але це не скасовує можливості планувати життя після війни. 

Ці плани в основному пов'язані з подорожами країною, які можна розуміти як можливість відвідати рідних та друзів. Це виглядає як бажання засвідчити своє ставлення та "обійняти" країну, цінність якої підвищилася разом з ціною, яку доводиться платити за те, що ми – громадяни України. 

Професійний розвиток, нові знання в цілому є другим дуже актуальними напрямком повоєнного життя. Попереду – відновлення країни, в якій відбудуться зміни і в професійній площині, й у структурі зайнятості. 

Отже, українці це розуміють і вже мають плани: половина хоче отримати додаткову освіту чи нові знання, третина – здобути нову професію, відкрити свою справу, кожен п'ятий – здобути нову роботу. 

Під час війни можливість піклуватися про когось має високе значення, тож чверть українців після війни хочуть завести домашнього улюбленця – так втілюється бажання отримувати теплі емоції та оточувати себе життям. 

Лише 5% хочуть після війни переїхати в іншу країну і 10% – в інше місто. Майже всі хочуть або залишитися вдома, або повернутися додому. 

Переїзд за кордон в іншу країну через війну – це не історія про вільний вибір, тому бажання повернутися додому є зрозумілим. Це як повернення до себе, можливість не втратити себе і, якщо і зробити вибір щодо змін, то з власної волі, а не з примусу.

Найбільше налаштовані втілити такі плани в життя молодь до 35 років. Але навіть серед них лише 4% хочуть переїхати в іншу країну.

Чоловіки хочуть більше подорожувати країною, частіше розглядають можливість переїхати в інше місто чи регіон або за кордон. 

Географічна мобільність – це традиційно чоловіче. Так само більше чоловіків хочуть після війни відкрити власну справу.

Єдине, в чому жінки лише на 1% мають більше бажань – це отримати нові знання, все інше – за чоловіками. 

Загалом, активність чоловіків під час війни зростає, війна дає їм можливість стверджувати свою маскулінність і мати кращу ідентифікацію з традиційно чоловічими ролями. 

Світ став занадто сучасним та модернізованим і щодо ролей, і щодо ідентифікації. Проте росія занурила його в архаїчний морок, в якому все спрощено і чітко визначено. Це дозволяє легше самоідентифікуватися, визначити свої сенсові та ціннісні позиції – світ на час війни поляризується і стає чорно-білим.

Плани тих, хто покинув своє місто, відрізняються від тих, хто залишився: вони хочуть більше подорожувати країною. І суттєво більше хочуть отримати додаткову освіту чи нові знання, освоїти нову професію та відкрити свою справу. Цей вимушений від'їзд сформував активну позицію щодо життя після війни, бажання змін та розвитку. 

Вимушена мобільність може викликати деструктивні зміни, але в результатах ми бачимо, що ті, хто поїхав, мають проактивну, конструктивну позицію на рівні планів.

Повоєнні часи відкриють для України та громадян великі можливості й українці вже починають до них готуватися.

Маріанна Ткалич, доктор психологічних наук, директор дослідницької лабораторії "Рейтинг Лаб"

Нагадаємо, 30-й день війни: відомо, скільки загиблих серед мирного населення Харківщини.

Читайте на ГК:Розвідка повідомила, скільки білоруських військових зібрали поблизу кордону з Україною
Читайте на ГК:Унаслідок авіаударів по Рівненщині є загиблі й травмовані, пошукові роботи тривають — ОВА
Читайте на ГК:У Харкові військові РФ завдали удару по ядерній установці - можуть виникнути важкі радіаційні наслідки
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська