1. Головна
  2. >
  3. Аналітика

Жінки проти Бацька: femen-рух став потужною силою протестів проти Лукашенка

195

«У нас конституція не під жінку. І у нас суспільство не дозріло для того, щоб голосувати за жінку. Президентом буде мужик, я в цьому абсолютно переконаний», - заявляв Лукашенко.

Жінки проти Бацька: femen-рух став потужною силою протестів проти Лукашенка

Висловлювання Лукашенка викликало тоді хвилю обурення білорусок у соцмережах, а мешканка Мінська Ксенія Федорова навіть звернулася зі скаргою до Центральної виборчої комісії (ЦВК). «Вважаю цей вислів образливим і для мене, і для всіх жінок нашої країни», — написала вона в ФБ. ЦВК жодних порушень у висловлюваннях президента не виявила.

Про це у грунтовній статті пише видання НВ.

У серпні саме жінки стали силою, здатною відібрати у Лукашенка крісло президента країни.

Почалося все з виборчої кампанії.

Лукашенко бачив потенційну загрозу в опонентах-чоловіках, пояснює Франак Вячорка, аналітик Atlantic Council. Тому своїх головних конкурентів він або закрив у СІЗО, або зняв із реєстрації. А от силу Світлани Тихановської, дружини заарештованого блогера-кандидата Сергія Тихановського, диктатор недооцінив. «Він не вірив, що жінка здатна об'єднати навколо себе інших», — каже Вячорка.

Однак до дружини блогера, який перебуває в ізоляторі, приєдналися штаби інших кандидатів. І публічними особами опозиції стали три жінки: сама Тихановська, Марія Колесникова зі штабу кандидата Віктора Бабарика, котрий нині за ґратами, і Вероніка Цепкало, дружина Валерія Цепкала, ще одного кандидата, якому відмовили в реєстрації.

Це тріо напередодні виборів зуміло провести в різних містах країни наймасовіші політичні мітинги за всю новітню історію Білорусі.

Роз'єднати цю команду Лукашенку вдалося лише після виборів. 9 серпня, в день голосування, коли ЦВК попередньо нарахувала 80% голосів за чинного президента, Цепкало терміново виїхала в Москву. 10 серпня Тихановська опублікувала дивне відеозвернення, записане в будівлі ЦВК: читаючи текст із папірця, вона закликала білорусів, обурених «намальованим» ЦВК результатом, не виходити на акції протесту. А потім поїхала в Литву. На батьківщині залишилася лише Колесникова.

Тим часом на вулицях білоруських міст почалися масові протести, які жорстоко придушував ОМОН. «9−11 серпня на вулиці виходили здебільшого чоловіки. І постраждали переважно теж вони. Це чиїсь чоловіки, брати, батьки, родичі», — розповідає НВ 29-річна мінчанка Катерина, психолог, яка сидить у декреті з двома дітьми. За її словами, те, що відбувається, підштовхнуло жінок вийти на вулиці.

І з 12 серпня в країні почав набирати силу жіночий протестний рух. Матері, дружини, доньки — громадянки Білорусі різних професій і вікових груп стали протестувати самостійно, у білому, тримаючи в руках квіти й утворюючи «ланцюжки солідарності» із затриманими та побитими. Вони просили і вимагали: припиніть бити чоловіків.

«Було страшно [протестувати], але всі були готові [ризикувати]», — розповідає мінчанка Катерина, підкреслюючи, що це був переломний момент, який дав результат: після кількох страшних ночей злодіянь ОМОНу все перейшло в більш мирне русло.

Зараз білоруски спрямували свою енергію на іншу справу — вони виходять до заводів, щоб підтримувати тамтешніх працівників, які страйкують.

«Жіночі протести вже не зупинити, — впевнена Катерина Гордєєва, фешен-редактор популярного інтернет-видання Tut.by. — Лукашенко зробив усе можливе, щоб ми вийшли на вулиці. За останні роки сказано занадто багато всього поганого на адресу жінок».

Проти насильства

Лукашенко протягом 26 років президентства не раз давав зрозуміти, що жінка не тільки не може стати президентом, але і взагалі не повинна якимось чином боротися за свої права. Це добре видно на прикладі долі законопроекту про протидію домашньому насильству, розповідає Гордєєва, який у підсумку так і не ухвалили. «Все це маячня, взята передусім із Заходу» — так у 2018-му охарактеризував його Лукашенко. «Ви можете не переживати, і народ хай не хвилюється — ми будемо керуватися виключно власними інтересами, нашими білоруськими, слов’янськими традиціями і нашим життєвим досвідом», — заявив також він.

«Тобто він вважає, що якщо б’ють жінок — це традиція», — обурюється Гордєєва.

Лукашенко безнадійно відстав від сучасного світу, впевнений Вячорка, тому його ставлення до жінок викликає обурення у сучасних білорусок, яким не до вподоби все постсовкове.

Однак, сам того не розуміючи, Лукашенко зміг налаштувати проти себе і мешканок сіл — свій традиційний електорат. Образ Тихановської, у якої чоловіка посадили до в’язниці, виявився, за словами Вячорка, близький жінкам із глибинки. Історія важкої долі кандидатки резонувала з розповідями про війну, коли чоловіків із сіл забирали і селянки залишалися віч-на-віч з усіма проблемами.

Остаточно довели білорусок до кипіння дії ОМОНу, який зі звірячою жорстокістю розганяв протестантів.

Катерина Бойко із Бреста народилася всього за рік до того, як до влади прийшов Лукашенко, і на цих виборах відчула всі особливості вибудуваної ним системи.

Увечері 9 серпня в країні відключили інтернет, у містах бігав ОМОН. Залишившись без онлайну, люди виходили на вулиці просто для того, аби дізнатися, що відбувається. Те ж саме зробила і 27-річна Бойко. «Тієї миті я не знала, що буквально через годину витиратиму кров незнайомому хлопцю, якому гумовою кулею пробило ногу. І відтягувати людей, оглушених гранатами», — розповідає жінка, котра на власні очі спостерігала як мінімум 10 випадків застосування світлошумових гранат проти мирних демонстрантів.

У наступні дні білоруска спостерігала те ж саме. «Хлопців, чоловіків і братів було просто страшно випускати на вулицю — вони не поверталися», — пояснює вона.

Тому жінки Бреста, як і білоруски в інших містах країни, створили чат, у якому вирішили, що вийдуть на вулиці міста в білому і з квітами.

Вони зробили це, хоча до місця акції одразу ж під'їхав автобус з ОМОНом. Дівчата боялися, що їх заберуть, почнуть знущатися і присудять штрафи, але все одно залишалися на вулицях. ОМОН не реагував. «Наступного дня вийшло ще більше дівчат, жінок, бабусь!» — згадує Бойко. До ланцюжків почали долучатися дівчата, які взагалі не цікавилися політикою: їх обурила жорстокість силовиків.

А перший ланцюжок солідарності з тими, хто страждає від міліцейського насильства, зібрався вдень 12 серпня в Мінську, біля Комаровського ринку.

Американський фотограф Михайло Фрідман, який висвітлює зараз події в Білорусі, розповів НВ: у ту мить здавалося, що спецпризначенці остаточно розігнали антилукашенківські протести. Напередодні ввечері омонівці в Мінську поводилися вкрай агресивно: носилися дворами спальних районів, відловлюючи звичайних містян, які їм чимось не сподобалися, відбирали у журналістів флешки і били їхню апаратуру. У слідчих ізоляторах опинилося вже 5−6 тис. осіб.

Влада, мабуть, також вирішила, що протест придушено, оскільки 12-го вранці нарешті з’явився інтернет, розповідає Фрідман. На цей день не було заплановано якихось антилукашенківських акцій, багато містян були пригнічені.

Але в Telegram з’явилася група, в якій мінчанки домовилися між собою вийти до Комаровського ринку.

 

На акцію прийшло кількасот жінок із квітами. До того моменту в інтернеті вже з’явилося безліч фотографій побитих омонівцями людей, яких почали поступово випускати з СІЗО. «Люди побачили конкретні жертви. І плюс жінки на вулиці, які вийшли проти цього свавілля», — згадує Фрідман.

Все це і підштовхнуло багатьох білорусів до продовження боротьби з Лукашенком, не сумнівається журналіст: «Спрацювала логіка: якщо жінки не бояться, чому ми маємо [боятися]».

Після цього в суспільстві почалися предметніші розмови про страйки, а 16 серпня в країні пройшов Марш свободи, на який тільки в Мінську вийшли 200 тис. людей.

 

Попри відверто зневажливе ставлення Лукашенка до жінок, йому за допомогою ОМОНу у чомусь вдалося продемонструвати рівний підхід до обох статей — жорстокість силовиків зрівняла всіх. «Тут вже немає сексизму: жінок так само, як і чоловіків, затримують, б’ють, у них стріляють гумовими кулями і закидають світлошумовими гранатами», — пояснює Гордєєва.

Подібну «рівноправність» повною мірою відчула на собі Світлана Сугако, виконавча директорка Білоруського вільного театру. ОМОН затримав її увечері 9 серпня біля однієї з виборчих дільниць і відвіз у центр ізоляції правопорушників на вулиці Окрестіна.

Там конвоїрка змусила Сугако роздягнутися догола і так присідати. Після чого затриману помістили в 8-місну камеру, в якій перебувало 12 осіб. Серед них була жінка з двома дочками, пенсіонерка. «Ми думали, що перша ніч була пекельною — ми чули крики, стогони, благання про пощаду, побиття в коридорах. Хтось кричав: «Я підпишу що завгодно, що я за Лукашенка, тільки не бийте і відпустіть», — згадує виконавчу директорку театру.

Наступного дня її теж відвели підписувати протокол. Дівчина на ньому написала «Не згодна». Конвоїрка одразу поставила непокірну арештантку на коліна і застосувала задушливий прийом. «Я їй казала: ти мене задушиш і все життя з цим житимеш», — розповідає Сугако.

Фізичне насильство припинилося, але затриману перевели в 4-місну камеру, в яку примудрилися запхати 36 осіб. «В однієї дівчини були епілептичні припадки, когось нудило від нестачі повітря», — згадує про це місце Сугако.

У двох дівчат почалася діарея, після чого в камері стало геть нестерпно перебувати.

Співробітники ізолятора вивели всіх у коридор — «подихати», поставивши дівчат обличчям до стіни. Одна із затриманих одразу знепритомніла.

«Нас усіх повернули в камеру, ту дівчину привели до тями, дали їй шматочок хліба і через 15 хвилин повернули в камеру», — розповідає Сугак.

В ізоляторі нікого не годували, а вода була тільки з-під крана.

Суд, який відбувався у цій же будівлі на іншому поверсі, дав Сугако 10 діб арешту. Після чого її перевели в СІЗО тюрми Жодіно, розташованого за 54 км від Мінська. «У Жодіно нас, приблизно 70 дівчат, приставили до стіни і сказали: „Руки на шарлотку“. Це чомусь тюремникам здавалося смішним», — згадує вона.

На волю директорка театру вийшла через п’ять днів після затримання. Каже, що не боїться розповідати про пережите в СІЗО, — навпаки, хоче, щоб якомога більше людей дізналися, що там коїться.

 

Сугако лякає лише те, що багато навколишніх нині радіють, що об'єдналися, і вже святкують перемогу над Лукашенком. «У мене немає ще відчуття, що ми перемогли. Я читаю, що продовжують затримувати людей, є почуття тривоги. Страшно, що люди там ще сидять», — пояснює вона.

Втім, святкують не всі: Бойко з Бреста розповідає, що в їхньому місті жінки привозять їжу під ізолятор родичам затриманих. «Зараз власними силами чергуємо у СІЗО, підтримуємо родичів, розвозимо додому випущених», — розповідає вона. Також місцеві мешканки ходять до заводів — підтримати робітників, які оголосили страйк.

За словами Катерини, психолога з Мінська, зараз в їхньому телеграм-чаті вже понад 13 тис. жінок, які виходять на мирні акції. Вони регулярно розписують приблизну програму дій на наступний день, оцінюючи, де потрібна підтримка: куди необхідно підвезти води, в якому місці треба нагодувати людей або розвезти їх по домівках.

«Це дуже круто, — зізнається мінчанка. — Ми з дівчатами жартуємо: чи потрібен нам президент узагалі, якщо ми можемо всі питання вирішувати ось так, спільно, з півслова розуміючи один одного».

А згодом зізнається, що за кілька днів протестів схудла на 4 кг, до пів сотні кілограмів.

Тим часом Тихановська і її штаб сформували антилукашенківську президію координаційної ради для мирного передання влади. Серед семи її членів чотири — жінки.

Читайте також:

Поділитись:
Facebook
Twitter(X)
Whatsapp
Telegram
Viber