Яка цінність тампона на війні та чому студент із Чехії записався у снайпери: в Угорщині видали книгу про Донбас

Як ужитися з війною? Чому саме тампон - одна з найцінніших пожертв для української армії? Що двадцятирічний студент-психолог Чехії шукає на Донбасі як снайпер? Про все це можна дізнатися з інтерв'ю І. Епер’єші та О.Качура, де війну на сході України показують очима мирних жителів та солдатів.

12 листопада 2019 року у Веспремі в книгарні ім. Ференца Кьолчеї пройшла друга презентація в Угорщині «Книги про долі з фронту – Уривки війни» журналістки угорського телеканалу АТV Ілдіки Епер’єші та українського репортера Олександра Качура, виданої угорським виданням «Kossuth Kiadó».

Збірка – це серія інтерв’ю з місцевим населенням Сходу України, з українськими військовими, добровольцями та волонтерами, з переміщеними особами, а також з полоненим російським військовим – безпосереднім учасником російської військової агресії проти України.

«Для нас війна вже стала досвідом поколінь»

«Тим часом я склав іспит на атестат зрілості і навіть отримав диплом, але конфлікт на сході України залишається в основному незмінний – тут Мінські угоди, там обмін полоненими. Він залишиться в колективній пам’яті, і незабаром його буде занесено до підручників історії – відповідно до епохи пост-правди - по різному на Сході та Заході. Для мене ж стало досвідом покоління те, що знайомі хлопці із Закарпаття ( тому що на той момент вони ще не стали чоловіками, як вважала Українська держава, надсилаючи їм повістку), не вертаються додому роками, бо тільки-но вони перетинають кордон - їх одразу ж забирають до армії, звідки повертаються додому уражені псоріазом чи посттравматичним стресом. Вже хто повертається - однією з перших жертв конфлікту був студент Берегівського університету.»

Читаючи тридцять вісім розділів книги Ілдіко Епер'єсі та Олександра Качури, сповнених страждання та гумору, стає зрозуміло, про що думав оператор, який у 47 років пішов у солдати, щоб з часом стати "кіборгом" – людина-робот та національний герой, який без води та їжі тижнями обороняв Донецький аеропорт.

Ми також дізнаємося про пенсіонерів, які не мали ні матеріальних, ні фізичних можливостей, щоб втекти від лінії фронту - ракети «Град» з тих пір б’ють по їхнім садам, але вони навчилися знаходити позитивну сторону навіть у цьому – наприклад, при прямому попаданні не прийдеться витрачатися на похорони.

Цивільні ужилися з війною і почувають себе учасниками небезпечної для життя настільної гри, у якій вони стикаються з такими дилемами як: чи зможуть вони під час бомбардування забігти до підвалу або ж швидко перекрити вікна дошками, ризикуючи життям? Чи підуть вони в сусідній округ за їжею в холодну зиму чи ризикнуть залишитися і ослабнути, що призведе до захворювань та голодної смерті?

Були проведені інтерв'ю з різними учасниками цієї настільної гри під назвою "Східноукраїнський конфлікт", яка також пояснює, чому тампон є одним з найцінніших пожертв для української армії (бо швидко висушують мокрі черевики), або що шукає на Донбасі 22-річний чеський студент-психолог як снайпер Грузинського легіону - бо вони теж воюють на сході України та не приховуючи своїх поглядів та ставлення до українського військового керівництва.

Книга - це не більше, ніж серія інтерв'ю - вона не намагається сказати, хто правий, чи як ставитися до українського націоналізму, з яким борються «донецькі шахтарі».

Це скоріше „oral history” - усна історія, яка буде надзвичайно потрібна, коли ми намагатимемось описати, що стався в Україні від першого пострілу «Беркуту» до, сподіваємось, не надто далекого, кінця конфлікту.

Читайте також:

• Пенсійний сюрприз: суддям підвищили пенсії до 100 тисяч грн
• Нашестя змій на Закарпатті: небезпека чатує в будинках та на городах
• Найстрашніше попереду: чим слід уже робити запаси жителям Закарпаття на найближчий період?
• На Закарпатті вимикатимуть світло не тільки по графіку: де ще плануються додаткові відключення (ПЕРЕЛІК)