Таємниця урочища «Скіпці» на Перечинщині: де була кузня та випасали коней за Австро-Угорщини (ФОТО)

Чимало вже часу минуло відтоді, як у цьому урочищі на Перечинщині (зараз Ужгородщині) випасали коней місцевого державного жеребчинця.

Наразі, в урочищі, яке розташоване у Тур’я-Реметі, хоча й інші «пейзажі». Однак, за словами очевидців, колись тут було чимало цікавого, а зокрема, й кузня, де виготовляли підкови.

На жаль, інформації, коли саме утворилось урочище скіпці в глибинці, не вдалось відшукати, а очевидців тодішніх подій уже не має в живих. Залишилась одна історія, але і та може втратитись. Як відзначають селяни, ще за часів Австро-Угорщини в урочищі випасали коней місцевого держкінзаводу, що розташовувався у центрі села, на місці нинішньої будівлі Тур’я-Реметівського психоневрологічного інтернату.

Урочище доглядолось робітниками заводу. У свій час тут було висаджено прищеплені саджанці плодових дерев: вишень та яблунь.

Іншими словами «прищеплений» означає «скіплений», а отже й назва урочища виправдана – «Скіпці». За словами місцевих яблуні та вишні в урочищі були дуже смачними. Випасаючи худобу, юрба дітлахів не один раз полюбляла ними поласувати. Зазначу (авт.) посмакувати чудовими яблуками у «Скіпцях» вдалось і мені у свій час на «пашкові».

Не було й дня, аби ми дітьми не візитували туди. На сьогодні в урочищі теж випасають худобу, хоч і корів у селі останнім часом істотно поменшало, відзначають. А от коней тут рідко побачиш. Заводу уже не має. Час від часу, копитних тут випасає населення ромів (на фото).

Саме урочище розташоване у так би мовити впадині, на відміну від "Горбків" та «Полунці», двох сусідніх урочищ Із вулиці 8-Березня маршрут до урочища розпочинається із грунтової дороги. Час від часу нею катаються на квадроциклах.

По праву руку – стрімкий берег. Із центральної артерії до урочища можна дістатись й автомобілем чи великом. Раніше поряд з урочищем протікав потік, наголошують очевидці. На ньому, за свідченням старожилів, було розташовано водяну кузню. Тут виготовляли підкови та інший інвентар із заліза. Хоч кузні й великого потоку вже не має поряд зі «Скіпцями», а й по сьогодні те місце ще називають «Ковачув потук».

І все ж, невеличкий струмок тут ще пульсує, напевно це те, що залишилось від бурхливого потоку, бо ж уявити: наскільки потужним мав бути потік у свій час, аби водяна кузня могла працювати від нього.

Місцина таки живописна. Проте, є і недоліки – сміттєзвалище у самому серці урочища надто ганьбить історію пращурів. Окрім того, час від часу, як відзначають селяни, від спалювання сміття, роздається неабиякий сморід. Не один раз  тут випалюється й рослинність.

Нагадаємо, до осель мешканців Перечинщини заповзають гади