«Колись тут кинули ящик зі зміями»: народні легенди про одне із урочищ на Перечинщині (ФОТО)

Без легенд на Закарпатті майже ніяк. Зазвичай, будь-яка із історій, не обходиться ще й без народних домислів.

Урочище «Полунця» на Перечинщині – одне із тих, що залишилося у спадок ще із минулих часів. Розташоване воно у Тур’я-Реметі. Із цього місця, як на долоні, видно майже усю центральну артерію та довколишні села. В урочищі висаджено ялину та ялівець. То ж багато людей поспішають сюди вихідними, аби відпочити.

У літню й осінню пору сюди марширують за «білим золотом». Його шукають у ялинні та буковому лісі на території місцини. Також це місце добре відоме і збирачам ожини.

Практично з усіх боків, це урочище оповите «ожиновим царством».

–У свій час, коли худоби у селі було значно більше, а дітлахи ще не знали про інтернет і айфони, бувало заженемо корови на Полунцю бандою, напечемо картоплі, розповідаємо цікаві історії біля розпаленого багаття, – розповідає Тетяна.

– Сьогодні малеча більш модна та й корів у селах десь-десь по одна. Ми ж пам’ятаємо ті часи, як було весело. Не один раз чорницями знали вимазували лице, аби налякати молодших, граючи у піжмурки, – відзначає пані Тетяна.

– А багаття ми розпалювали такі, що не рідко і до дерев досягали. Однак пожеж, богу дякувати не влаштовували, – посміхається жінка.

За словами очевидців, раніше на території урочища проходили військові дії. Ще й по сьогодні одну із місцин у глибинці звуть «Лагер», мовляв, саме тут було розгорнуто військовий табір за часів Австро-Угорщини. Про це урочище та кам’яні опори мосту на його території, «Голос Карпат» інформував уже раніше. Однак, є й інші відомості щодо знаходження військової бази у минулому, а саме, в урочищі "Клокотива".

І по сьогодні на території «Полунці» залишилися так звані «рови з минулого». Ще кілька років тому діти ховалися у них одне від одного. Подейкують, що ці місця тут залишилися від військової техніки. Щодо легенд про урочище, то їх є чимало. Однак, є й деталі, про які ще і зараз мало хто знає.

– Коли ще була дитиною, то казали, що на «Полунці» із вертольотів кидали ящики із плазунами. Тривалий час ми боялись ходити туди по гриби й ягоди, – розповідає Валентина.

Про історію із плазунами чула й Марія Белей. І хоч підтвердити сам факт вона не може, однак, за її словами ще кілька років тому у ялиновому лісі у тому ж урочищі наткнулась на ціле сімейство гадів.

– Була їх там ціла купа. Я ж дременула із того місця так, що і гриби уже були не потрібні, – згадує випадок пенсіонерка пані Марія.

До слова, раніше змій в урочищі і дійсно було багато. Мабуть, це пов’язано було із тим, що ліси не так масштабно вирубувались і було менш пожеж. Однак, дедалі частіше екосистема страждає від масових вирубок і численних пожеж. Не один раз горіло й на «Полунці».

Розповідають, що раніше, у ході Другої світової війни у межах урочища, а саме, у його нижній частині, було поховано трьох солдатів-угорців. Рештки загиблих через певний період було виявлено підопічними місцевого психоневрологічного інтернату під час викорчовування грабини, розповідають селяни. Останки військових було складено у труну та поховано на місцевому кладовищі.

Одинока могила угорському солдату і досі є збереженою в одному із найближчих урочищ «Горбки». Доглядають за тією могилою Марія Скубенич з родиною.

Нагадаємо, що Дива трьох районів на Закарпатті: архітектурні споруди, що і сьогодні вражають неабиякою автентичністю (ФОТО)