«Це завжди була земля на межі» якось написав відомий британський журнал The Economist про Україну. Відверто кажучи, такий безглуздий переклад назви моєї країни завжди мене бентежив. Однак, починаючи з анексії Криму та війни на Донбасі, я став прихильніший до думки, що ми таки живемо на межі.
Починаючи з 24 лютого 2022 я твердо переконаний, що частина північного та весь східний кордон України є межею. Ми є межею між демократичними цінностями та авторитарними режимами. Межею між «ніколи знову» та «можем повторить». Між заможнім майбутнім та злиденним минулим; між свободою слова та переслідуванням будь-якої альтернативної точки зору; між людьми та орками. Іншими словами, Стіна з Гри Престолів, яка відділяє цивілізований світ від Білих Ходаків, розташована в Україні.
Українці чудово знають, на якому боці від Стіни вони є. За останні 20 років жодна інша нація в Європі не виявила сильнішого бажання бути частиною європейської сім’ї, ніж українці. Ми почали боротися за цей шлях ще з Помаранчевої Революції, продовжили у дні Революції Гідності та зараз щодня втрачаємо сотні наших найяскравіших громадян, захищаючи цей вибір.
Якими б сильним не були почуття українців стосовно Європи, вона зазвичай сумнівалася щодо нашого майбутнього.
«Хоча ми справді бачимо волю ваших політичних еліт, ми не знаємо, що думає «маленький українець», – казали європейські політики.
Що якщо він чи вона хоче бути частиною росії? Що якщо 90% «маленьких українців» обстоюють цю позицію?
Дорогі європейці, у вас досі є сумніви?
700 000 «маленьких українців» долучилися до лав ЗСУ та зараз б’ються на немислимій лінії фронту довжиною в 1000 км. Тисячі вже загинули. Мільйони «маленьких українців» зробили свій вибір і готові боротися за нього.
Тепер ваша черга визначитися, на якому боці від межі ви нас бачите.
Будь ласка, зробіть правильний вибір.
Скажіть «так» нашому кандидатству у члени Європейського Союзу.