В мережі оприлюднили світлини двох церков у Воловці, які не збереглися до наших днів (ФОТО)

На світлинах зображені греко-католицька церква Вознесіння Господнього 18 сторіччя та дерев’яна православна церква святого Миколая.

Світлини двох неіснуючих нині церков у Волівці у соцмережі Фейсбук оприлюднив Михайло Туряниця в одній із місцевих спільнот.

Перша - репродукція картини словацького художника Едварда Гриняка (1851-1917), змадяризованого на Еде Ріні, написана в 1890 році. На ній зображено дерев'яну греко-католицьку церкву Вознесіння Господнього 18 сторіччя, яка знаходилася на місці сучасної православної церкви на горбку по вул Шевченка. За переказами, сюди її перенесли зі старого цвинтаря. Картина зберігалася у нащадків воловецького лісника, в якого зупинявся художник. Опублікована у виданні М.Сирохман. Церкви України. Закарпаття - Львів - 2000 рік. Цікаво, що картина написана в останні роки існування цієї цікавої споруди, оскільки вже в 1893 році була посвячена, а 1895 року завершена сучасна мурована церква, теж як греко-католицька. Не виключено, що знаючи про плани побудови майбутньої церкви, і виник задум увіковічення попереднього карпатського шедевру з дерева. Причому, фундамент, стіни і дах нової споруди зводили довкола старої церкви, яку розібрали і винесли вже з побудованої нової церкви. Іконостас в церкві встановили тільки в 1934 році. Ще дещо про художника: вчився у Будапешті та Мюнхенській художній Академії. Відомі і інші його картини з видами Волівця -"Грунь Темнатик", "Село Воловець", "Товарний поїзд біля Волівця".

На другій світлині дерев'яна православна церква святого Миколая на сучасній вулиці Героїв України; на початку 70-х років 20 сторіччя на її місці збудовано мурований будинок районних партійних і виконавчих структур. Православну громаду Волівця як складову Сербської Церкви створив у 1925 році емігрант Лев Тиблевич; при ньому і побудована церква. Серед активних в будівництві парафіян місцеві мешканці Андрій Беца, Іван Мадяр, Федір Баганич, Олекса та Михайло Беци. Дошки купили на лісопильні Шайо (Шльомо) Грінберга. Серед майстрів-Іван, Василь та Михайло Ільницькі. Завдяки Андрію Беці створено іконостас, царські ворота, гробниця і світочі. Дзвони закупили місцеві залізничникию. Коштувало будівництво 40 тисяч корун. На 1931 рік громада церкви мала борг за землю 15 тисяч корун. Як видно на фото, церква мала більшу центральну і чотири кутових бані. Окремо-двоярусна дзвінниця. Коли в серпні 1943 року, за священника cоветофіла, агента і розвідника Томи Росохи, у Воловці внаслідок диверсії зіштовхнулися два військових потяги на перегоні між нижнім і верхнім переїздами по сучасній Фабричній вулиці (старі люди вказували на причетність просовіцького підпілля), церква і дзвінниця ,були незначно пошкоджені. Більші руйнування і пожежі сталися на Мадяровиці, Слатині і на початку Канори. Моя восьмирічна мама з дванадцятирічним братом Михайлом, який ще встиг закрити ягнята в стайні, і трирічним братом Василем та бабуся Марія попри берег річки добігли до залізничного мосту на мадяріському потоці біля верхнього залізничного переїзду і там під ним ховалися від вибухів, разом з іншими мешканцями Мадяровиці. Хата мого діда і баби (зараз вона через дорогу від магазину по вул Фабричній) майже не постраждала, а стайня з худобою згоріла. Вертаючись до історії церкви: погорілі мешканці Волівця її розібрали на матеріали для відновлення своїх помешкань, а дзвони передали для мурованої церкви Вознесіння. Коли в 1946 році ліквідували Мукачівську греко-католицьку єпархію, цю церкву передано православним в єдності з РПЦ.

Нагадаємо, раніше ми писали, що в мережі розповіли про незвичний похоронний звичай на Рахівщині.

Підпишіться на наш телеграм канал, щоб читати новини першими