Не квіти, не вінки з них, а дерев'яне поліно: в мережі розповіли про незвичний похоронний звичай на Рахівщині

На початку 1990-х ця традиція ще твердо побутувала у віддалених гірських селах.

Закарпаття багате на різні традиції, але на жаль не всі вони збереглися до нинішніх днів, та багато традицій, які залишилися в минулому живуть завдяки розповідям та свідченням, які переказують з покоління в покоління. Традиція, про яку піде мова широко застосовувалася в гірських селах на Закарпатті.

"Чи знали Ви, що у віддалених селах Рахівщини (це на Гуцулії), коли помирала людина, то біля її хати розпалювали ватру? Це повелося з давніх часів, коли ще не придумали телефонів, пейджерів та інших засобів зв'язку, і ватри у горах, як і трембіти, відігравали роль сповіщувачів про важливі події (наприклад: народження дитини, весілля чи похорон)", - йдеться в дописі присвяченому старовинній похоронній традиції.

Тож розберемо детальніше, що відбувалося та в якій послідовності. Тож якщо людина помирала, то біля її хати розкладали багаття і кожен, хто йшов з нею прощатися приносив зі собою ні не квіти, не вінки з них, а дерев'яне поліно і кидав його у це вогнище біля входу. В такий спосіб одразу було видно чи доброю була людина при житті?! Чи любили її люди?! Бо чим більше знайомих, родичів, друзів, сусідів прийшло з нею попрощатися, тим більшим було останнє її багаття! Якщо ж людина прожила нікчемне життя, то і прощатися, з нею ніхто не приходив, а тому багаття швидко гасло.

Чим краща людина, тим більший вогонь розгорався, сповіщаючи про її відхід! Чим більший вогонь палав на горбі біля її хати, тим більше людей це бачило! Чим більше людей бачило, тим більше приходили до неї і тим більше полін приносили на останню її ватру! Чим більше полін приносили, тим більше і довше горіло багаття і тим більше та довше людей воно сповіщало! Одне породжує інше.

Окрім того, й досі по всій території України побутує звичай палити свічки біля тіла, яке проводжають в останню путь. А знаєте чому? Та тому, що у дохристиянський період нашої історії вважалося, що живий вогонь допомагає відділитися душі від тіла! Бо в деяких віруваннях у багатьох куточках світу є теорія, що цей процес є надзвичайно болючим і що при переході в інший світ, можливо, саме він є процесом очищення душі - чистилищем.

Зазначається, що звичай записано в етнографічних експедиціях по Гуцульщині на початку 1990-х. В той час ця традиція ще твердо побутувала у віддалених гірських селах Рахівщини.

Нагадаємо, раніше ми писали, що Закарпаття багате на великодні традиції.

Читайте Голос Карпат.ІНФО також у Телеграм