1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. > >

“Празник празників”: Як святкували Великдень у Карпатах майже 100 років тому

23.04.2022 11:23 Культура

“Мож сьміло казати, що Великдень у русина є празник празників: Великдень для русина се середина року, до Великодня ладиться довго, Великодня чекають нетерпеливо”, – писав у ХІХ с. Юрій Жаткович.

“Мож сьміло казати, що Великдень у русина є празник празників: Великдень для русина се середина року, до Великодня ладиться довго, Великодня чекають нетерпеливо”, – писав у ХІХ с. Юрій Жаткович.

Великдень у закарпатських українців супроводжувався багатьма колоритними обрядами й був найбільш очікуваним святом року. Навіть найбідніші сім’ї збирали у кошик добірну їжу, вдягали святкове вбрання та йшли до церкви, повідомив портал Локальна історія. Із віддалених гірських поселень до храмів їхали возами, сходилися пішки – а після служби квапилися додому. Кожен намагався якнайшвидше принести рідним великодню смакоту після довгого посту і промовити святкове вітання: “Христос воскрес!”.

Паска всьому голова

Українці вірили: все, що святять у кошику на Великдень, має особливі властивості. Перед святом, у Великий вівторок, у Чистий четвер та у Велику суботу жінки пекли паски та розписували писанки.

Випікання паски було однією з найважливіших справ для ґаздині. Святковий хліб старалися спекти якнайбільшим, бо великий буханець свідчив про заможність сім’ї. Згаданий етнограф Юрій Жаткович писав, що наприкінці XIX століття паски пекли лише з пшеничного борошна. І тісто іноді важило 20–25 кілограмів!

За давнім звичаєм, жінка починала місити тісто на зорi, стоячи на гуні. Вважали, що це приверне багатство. До суміші з борошна, крім води та солі, додавали яєчні жовтки, мед чи цукор, а в окремих селах – ще й зубчик часнику. Тоді вимішану глизяву перекладали у велику дерев’яну миску і трясли доти, доки тісто не ставало належної форми. Зверху паску декорували орнаментом у формі віночка, пташок, хрестиків і зірочок. Щоб захистити виріб від злих духів, його накривали рушником, а згори ставили шутку – освячену на Вербну неділю лозу. Після викисання паску ставили на дерев’яну лопату й саджали до печі. Поки хліби пеклися, господині не дозволялося сідати.

У день приготування паски також радили не давати в борг, суворо забороняли вилазити на піч.

Закарпатський історик Михайло Тиводар писав, що у східних районах краю паски пекли відносно невеликими. Зверху їх оздоблювали виготовленим із тіста плетінням, віночками та трояндами. У заможних сім’ях, окрім головної паски, пекли ще й малі пасочки – щоб подарувати хрещеникам і нужденним.

На Закарпатті вірили: якщо паска в печі добре росте, то буде хороший врожай, а сім’я житиме довго. Якщо не виросте – земля вродить погано. Якщо трісне посередині – у родині хтось помре. Попіл і вугілля з-під паски збирали й висипали на грядки.

Великий день

Опівночі перед Великоднем віряни йшли до церкви на всеношну літургію. У деяких селах жінки, перш ніж іти до церкви, вигрібали з печі вуглинки, наступали на них і промовляли: “Як не пристало до ноги угля, так би не пристало до ня зло”. Дівчата мили обличчя у воді, в якій варили великодні яйця, щоб мати гладке та чисте обличчя. Дехто, йдучи на Службу Божу, брав часник i сiль, щоб відлякували нечисту силу.

У гірських селах перед всеношною поблизу церков (в окремих селах – на цвинтарях) розпалювали вогнища. Розкладав його звечора пономар  і кидав у вогонь сміття з церкви. Таким полум’ям також очищали церкву.

Люди, йдучи до храму на ніч, залишали в хаті вогник, щоб до оселі не увійшли нечисті сили.

Після церковної служби, коли в храмі урочисто проспівали “Христос воскрес!” і подзвонили в усі дзвони, люди розходилися по домівках, але не спали.

Що ж було у святковому кошику?

На Закарпатті навіть найбідніша сім’я збирала у кошар паску, шовдарь , свиняче копчене чи в’ялене стегно, писанки або крашанки, ковбаси, масло, сало, хрiн, цибулю – а навіть пляшечку горілки чи вина. Зверху потрави накривали вишитим рушником.

Михайло Тиводар описував, що наприкінці XIX та на початку ХХ століть у селах колишнього Марамороського комітату паски несли до церкви у вовняних чи полотняних саквах, а в інших комітатах – у вишиваних скатертинах. Традиція використання пасхальних кошиків поступово поширювалася із села Іза, що в Хустському районі.

У більшості сіл паску ніс до храму голова сім’ї – батько, якщо його не було – старший син. Якщо не було й сина, то кликали сусідського хлопця. Втім кошар із великодніми стравами могли несли й мати з дочкою.

Прийшовши на церковне подвір’я, люди ставали із кошиками довкола храму. На Рахівщині, зокрема у селищі Ясіня, віряни розкладали їх для освячення на могилах предків. Процесія з хрестом і корогвами проходила мiж рядами, і священник кропив освяченою водою великодню їжу.

За цим дійством дуже любили спостерігати іноземні фотографи, які відвідували Підкарпатську Русь століття тому. Завдяки давнім світлинам можна побачити, як колоритно святкували Великдень наші предки.

“Абись у людей була така велична, як паска пшенична”

Після освячення пасок усі чимдуж поспішали додому. Люди вірили: хто першим прибіжить до своєї хати, той буде першим на селі: першим впорає польові роботи, збере врожай і буде щасливим. Хто прийде додому останнім – з тим протягом року траплятимуться нещастя.

Перш ніж сісти до великоднього столу, на Лемківщині та Гуцульщині ґазда обходив господарку. Чоловік йшов навколо хати, хліва, розмовляв із худобою – просив, щоб корови, вівці щедро давали молоко.

У деяких селах Закарпаття, перш ніж увійти до хати з паскою, пiд поріг стелили рушник чи гуню і ставали на них. Тричі вклонившись, промовляли: “Христос воскрес!” – стільки ж разів відповідали: “Воістину воскрес!”. Після цього заходили до хати і ставили освячені великодні страви на стіл.

Михайло Тиводар описував: батько, у якого донька була на виданні, прикладав до її голови паску і проказував: “Абись у людей була така велична, як паска пшенична”. Потім господар освяченим хлібцем торкався всіх свійських тварин, щоб вони стали такими ж тучними, як паска. На Гуцульщині, у Рахівському районі, від буханця відрізували три шматочки й давали маржині з’їсти, аби була здорова. Вершечок паски із віночком зрізали і зберігали до кінця великоднього тижня, а потім згодовували худобі.

За столом уся сім’я промовляла молитву. Споживання великодньої освяченої їжі починали із паски та яйця. Писанку чи крашанку розрізали: по шматочку на кожного члена сім’ї. Кожен мав спожити свою частинку, щоб у родині панували любов і злагода. Лише після цього переходили до інших великодніх страв.

Відверне бурю, напасті і вроки

Особливу роль під час великодніх свят відігравало яйце – як символ світотворення, зародження життя та продовження роду. Закарпатці приписували писанкам і крашанкам, а також і шкаралупі від вбитих у паску яєць, магічну силу. Вважали, що вони відвертали зло та хвороби від людей і свійських тварин, сприяли врожаям.

Шкаралупу від вбитих у паску яєць чіпляли на дерева або втикали в городі на палицях. Яєчні відходи не викидали. Вірили, що при бурях та грозах, якщо винести шкаралупу надвір, можна відвернути блискавку.

На Тячівщині, Хустщині й Міжгірщині ширилися вірування, що стосувалися худоби, пов’язані з великодніми фарбованими і нефарбованими “видутками” . Шкаралупу нанизували на нитку й розвішували над входом до хліва. Коли заходила чужа людина, вона мимоволі оглядала оболонку від яйця, і лише потім дивилась на тварину. Вважали, що так скотину захищали від зурочень.

У деяких селах писанки закопували на полі, щоб був добрий врожай. Шкарлупу також товкли й підсипали в їжу свійській птиці, щоб краще неслася. Були й інші ритуали: коли хтось помирав на сам Великдень, йому в труну обов’язково належало покласти писанку. На Пасху нанашка, маточка  обов’язково дарувала хрещенику чи хрещениці варену писанку чи крашанку як оберіг і на щастя. Подароване яйце зберігали до наступної Пасхи – воно “захищало від напасті і наврочення”.

Вареними писанками бавились у “Цьоканки” – ставали одні навпроти одних і злегка вдаряли яйцями. Чия тріснула, той програв.

На Великдень біля церкви проводили веселі ігри. Вважають, що деякі традиційні забави здавна відігравали певну магічно-обрядову роль. Передовсім то була розвага. Селяни казали: "Без бавки був би сумний Великдень".

Спочатку хлопці й чоловіки влаштовували своï забави окремо від дівчат. Лише від 20–30-х років ХХ століття парубки та дівчата почали збиратися на спільні ігри. Забавлянки дівчат були переважно розважальними, а хлопців – змагальними. У ці дні молодь активно знайомилась, зближувалась. Невдовзі після Великодня у селах починався сезон весіль.

Нагадаємо, Паски та продуктові набори для осіб з обмеженими фізичними можливостями подарували закарпатські підприємці.

Читайте на ГК:Мешканка Рахівщини постане перед судом: обвинувачена намагалась незаконно переправити групу чоловіків через кордон (ФОТО)
Читайте на ГК:Правоохоронці затримали правопорушника, який нічними вибухами налякав закарпатців
Читайте на ГК:Пекельний біль та сльози: війна забрала життя ще одного молодого закарпатця (ФОТО)
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська