14 січня закарпатці відзначатимуть другий важливий празник Різдвяного циклу – Василя, або Старий Новий рік.
Зустрічають це свято за пишно-накритими столами, у родинному колі. А до того, газдині старанно готуються – печуть та варять різноманітні смаколики. Ними частують і рідних, і вінчарів, яких очікують у своїх обійстях із самого ранку, 14 січня.
Зазвийчай, першими до хати мають зайти хлопи – чоловіки. Це, як відзначають старожили, на удачу й сиринчу в родині. Забороняється впускати цього дня у оселю пияку – вважається, що п’яний гість цього дня у чужому будинку стане причиною майбутніх сварок у родині, а відтак і великих проблем увесь рік. Отож, майте на увазі, кому відчиняти, а кого не впускати в оселю 14 січня.
З давніх давен на Закарпатті щодо цього свята, як врешті, й до інших різдвяних свят, існує ряд певних традицій. Зокрема, на Старий Новий рік оселі звільняли від тих атрибутів, які заносили до хат на Свят-вечір. Насамперед, це сіно й солома. Ними господарі перед сходом першої зірки на Святвечір, встилають долівку, тричі мовлячи: «Христос Рождається». Такий звичай, ставити сіно у хаті, зберігся у деяких закарпатських селах й до цього часу. На Василя все сіно акуратно збирають з долівки та спалюють.
Від Святого вечора до Старого Нового року вважалось поганим знаком підмітати підлогу, аби не нароком «не вимести щастя» з оселі. Віник «мав відпочивати» в цей час.
Підмітали аж вранці 14 січня, все сміття збирали на одну купу, несли в сад, розкладаючи під кожним деревом. Потім його підпалювали й у такий спосіб «обкурювали» садовину на хороший врожай. Подібний звичай зберігся і на Свалявщині. Та от сіно зі Святвечора не спалювали, а розкладали між віти плодових дерев:
– На старий Новий рік батько брав сіно, що залишалось до цього часу у хаті від самого Святвечора, та йшов з ним у сад. Невеликі пласти сіна треба було розкласти поміж віт плодових дерев – яблуні, груші та сливи. Наступного року ці дерева мали дати хороший врожай, – розповідає Михайло Головнич. – Важалось, що разом із сіном, дерева перебирають на себе дари Святого вечора. Сіно між гілками дерев могло стояти до самої весни.
Аби бути здоровими й багатими, на Старий новий рік було прийнято вмиватись монетами. Таку процедуру здійснювали і перед вечерею, на Святвечір.
– Копійки насипались у кружку, туди набиралась холодна потічкова вода, і нею по черзі вмивалися члени родини. Першим вмивався газда, потім газдиня та діти. Вмиваючись, треба було казати: аби м була така здорова (ий), як вода потічкова, – розповідає Марія Сивохоп із Перечинщини. Такий звичай і зараз зберігся у нашій родині.
Колядникам на Старий новий рік, звісно, радіють. А от жінок та дівчат не впускають цього дня до оселі. Хто добре завінчує у хаті господаря, тому і гостинець. Малим вінчарям – хлопчакам за віншування господарі віддячують грошима. Першим вінчувальникам давали найбільше грошей.
Цього дня двері, кажуть господарі, не мають бути замкнутими, а постійно відчиненими для віншувальників.
Зазвичай, на Перечинщині віншують:
«Вінчуву вам вінчуву. На щасливі сятки!
Аби сь те ся так мали, як у Русалю зимля.
Аби у стайні кури неслися, а у хаті гроші велися!»
Або ж:
Вінчуву Вам, пане газдо,
Щасливий новий рук прожитии
У радості і веселості
На многая і благая літ!
На Василя, за традицією, було прийнято з’їдати урочистий хлібець керичун (крайчун, карачун), який господині пекли на Святвечір. Хлібець, у який вкладали попередньо пшеницю, кукурудзу і капсулу з медом, розрізали на рівні частини та споживали всі члени родини. Також святковою хлібиною годували худобу – корів та курей, але не собак.
Нагадаємо, «Вночі йшли до лісу й розпалювали вогнище»: розповідь закарпатки про неймовірну різдвяну традицію
Читайте на ГК:На Закарпатті сталася надзвичайна ситуація: відомі деталі події (ФОТО)Читайте на ГК:Були в шоці від побаченого: надзвичайна ситуація “сполошила” місцевих жителів (ФОТОФАКТ)
Читайте на ГК:Одне свято й переплутані дати: на Закарпатті римо-католики й греко-католики відзначають Великдень разом