В Ужгороді відроджують скелелазіння.

Чи вмієте ви залізти на багатоповерхівку без драбини? Або видряпатися на майже вертикальну стіну? Та ще й за 10 секунд? А в Ужгороді це вміють. І навіть учать цьому...

Чи вмієте ви залізти на багатоповерхівку без драбини? Або видряпатися на майже вертикальну стіну? Та ще й за 10 секунд? А в Ужгороді це вміють. І навіть учать цьому інших. В області намагаються реанімувати такий несправедливо забутий вид спорту, як скелелазіння. І чемпіонат області, який завершився минулого тижня, цьому яскраве підтвердження. Він довів: правильно лазити по скелях сьогодні вміє далеко не кожен. Проте в області цьому вчаться все більше та більше людей.

У «сонячному» залі

Уміння підкорювати вершини – це не лише хобі, а й вид спорту. Він полягає у вільному лазінні по природному (скелі) або штучному (скеледром) рельєфу. Різниця з альпінізмом у тому, що в скелелазінні, як правило, є постійні точки опори – гаки, по яких і лазять спортсмени. Цей вид спорту, як не дивно, доволі поширений у країнах Європи. Останнім часом усе частіше ним цікавляться в Росії.

Виявляється, знають про скелелазіння й у нашому краї. І не тільки завдяки природним умовам. Зрештою, гори в нас не надто скелясті, на відміну від Криму, і не надто придатні для цього виду спорту. Тому останнім часом у краї стали з’являтися скеледроми – штучні споруди, які імітують рельєф скелі. Вони вже давно існують і в обласному центрі – у Падіюні – та на Тячівщині, де ці споруди з’являлися за кошти місцевих ентузіастів. А навесні 2013-го в Ужгороді запрацював сучасний зал зі скеледромом під сонячною назвою «Геліос». Саме там і в Падіюні минулого тижня вирішили провести перший чемпіонат області зі скелелазіння. Як розповів один із головних організаторів, керівник гуртків Закарпатського центру туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді Олег Коваль, ця ідея виникла досить давно.

«З’явилося бажання показати якомога більшій кількості людей, особливо дітям, що скелелазіння – надзвичайно цікавий вид спорту, який розвиває в людях як фізичну силу й витривалість, так і низку психологічних вольових якостей, – розповів він. – Цей задум виник ще тоді, як я тільки вперше познайомився зі скелелазінням, відвідуючи заняття дитячого туристичного гуртка».

За словами О. Коваля, змагання відбувалися протягом 11-12 січня. Більшість учасників є вихованцями Закарпатського центру туризму. Першого дня діти та молодь змагалися в категорії «боулдерінг» (лазіння на невисокі й складні маршрути), а наступного – в дисциплінах «швидкість» та «складність». Переможці та призери визначилися в трьох вікових категоріях. Загалом у змаганнях демонстрували уміння понад 40 учасників. Більшість нагород історичного чемпіонату в області залишилися за ужгородцями, проте чимало поїхало на Тячівщину – до вихованців Віталія Вовчика, який уміло розвиває скелелазіння в смт Буштино. Так, серед молодшої групи переміг Андрій Лакатош (хлопці) та Альона Павловець (дівчата), серед юніорів – Євген Захаров та Христина Бондаренко, серед найстарших – Гліб Прокопенко та Юлія Пантелеєва.

Заради задоволення

«Історія скелелазіння в нашому краї не надто вражаюча, – зізнався Олег Коваль. – Хоч гір на Закарпатті багато, але скель, придатних для спортивного скелелазіння, – обмаль. Тому найбільше цей вид спорту в Україні розвинений у Криму, а що стосується Західного регіону – це Львівщина й Франківщина, на межі яких розташований найбільший скелелазний район – Скелі Довбуша. Туди з’їжджаються скелелази навіть із-за кордону. Що ж до Закарпаття, то воно не може таким похвалитися, але з будівництвом нових тренувальних залів із штучним рельєфом цей вид спорту в нас почав дуже активно розвиватись, і закарпатці теж скоро зможуть бути в скелелазній еліті України.

Принаймні юні таланти в нас уже є». До речі, вищезгаданий Олег Коваль – єдиний, хто в області зумів досягти чималих успіхів у цьому виді спорту. Найбільший із них – підкорення маршруту 8 категорії складності. Варто зазначити, що цей успіх дається навіть не всім «справжнім спортсменам» зі скелелазіння.

«Перші спроби лазіння робив ще в дитинстві, якраз коли сам був гуртківцем Закарпатського центру туризму, – зізнався Олег Коваль. – Тобто вже понад 10 років займаюся, й мені це не набридає. Час від часу беру участь у багатьох всеукраїнських фестивалях. Нещодавно на чемпіонаті в Тернополі став четвертим. Проте займаюся цим швидше для себе, ніж для досягнення спортивних результатів. Як і інші мої колеги. А ось у майбутнього покоління, яке виступало в першому закарпатському чемпіонаті, є всі шанси заявити про себе й відродити цей вид спорту, яким займається весь світ».

Петро МИНАЙ, Закарпатська правда

Читайте також: