Легендарному закарпатському футболісту Василю Рацу виповнилось 59! (ФОТО).

Самобутній півзахисник київського “Динамо” та збірної СРСР, майстер спорту міжнародного класу мав у своїй футбольній кар’єрі чимало яскравих сторінок.

Він виграв Кубок володарів Кубків, срібні медалі Євро-1988 і по чотири рази – Кубок та чемпіонат СРСР.

Грав за іспанську “Еспаньйолу” та найтитуловінаший клуб Угорщини “Ференцварош”.

Завершивши футбольну кар’єру, осів у Будапешті, де заснував свою фірму “Рац і сини”.

Часто приїздить додому на Закарпаття, в рідне Фанчиково, де зупиняється в батьківській хаті, яку зберіг. Неодноразово бував у Берегові на товариських зустрічах ветеранів футболу України з “ровесниками” Угорщини, збірними Берегівщини. Останній раз брав тут участь в нагородженні призерів юнацького турніру на Кубок не менш відомого гравця збірної Угорщини Єне Бузанського, який проходив у спорткомплексі Закарпатського угорського інституту.

Рац розпочинав свою футбольну кар’єру в дублі львівських “Карпат”, після грав за вінницьку “Ниву”. У 1982 році його запросили в київське “Динамо”, хоч мав пропозиції і від московського “Спартака”, ташкентського “Пахтакора”, запорізького “Металурга”, вирішив залишитися у столиці України.

По-справжньому талант закарпатського півзахисника розкрився в 1985-му – він став чемпіоном СРСР, отримав запрошення у збірну, а на своєму лівому фланзі був справжнім королем дриблінгу та вивірених пасів, навіть на 40-5о метрів. Багато голів “Динамо” забивало саме з його передач.

Зірковий час для Раца настав у 1986 році, коли він у складі київського “Динамо” виграв Кубок кубків, а на чемпіонаті світу 1980-го забив красень-гол у ворота збірної Франції.

Після “Еспаньйоли” Василь повернувся в “Динамо”, хоч іспанці запропонували йому новий контракт у 150 тисяч доларів, “Мерседес” і квартиру.

“Але Лобановський налякав, якщо не приїду назад у Київ, спорткомітет “зарубає” мене принаймні на рік,- поділився з Голосом Карпат, перебуваючи в Берегові, Василь Рац.- Чесно кажучи, занурившись в іспанський клубний футбол, відчувши інший рівень життя, місцевий побут, ставлення до гравців, повертатись додому бажання не було. Але злякався, що на мене почеплять ярлик зрадника. Тоді була свіжою в пам’яті історія втечі в НХЛ Олександра Могильного. Боявся і за батьків, життя яких, гадаю, було б нестерпним – у селі їх всі знали.”

Коли ж Рац повернувся в “Динамо”, виявився в команді чи не останнім з могікан – більшість колишніх партнерів роз’їхались по європейських клубах, Лобановський подався в ОАЕ, команду тренував Анатолій Пузач. Він казав закарпатцю, мовляв, залишайся, будеш лідером “Динамо”. Але Василь відмовився. Після невдалого для збірної СРСР виступу на чемпіонаті світу 1990 року попит на радянських футболістів упав. У Василя на той час теж не було серйозних пропозицій. І тоді він згадав про свою історичну батьківщину.

“По-перше, я угорець за національністю,- пояснив свій вибір футболіст.- У дитинстві розмовляв угорською мовою, дивився угорські телеканали, вболівав за угорські клуби. Тому сам Бог велів завершити спортивну кар’єру в Угорщині. До того ж тодішній президент “Динамо” Віктор Безверхий сказав: “В угорські клуби відпустимо тебе безкоштовно, в інші –виключно за гроші.” Вів перемовини з “Вашашем”, “Гонведеом”, “МТК”, ”Ференцварошем”. Віддав перевагу останньому – на той час найпопулярнішій команді країни. Підписав із клубом контракт на два з половиною років.”

Уболівальники чекали від Раца яскравої, блискучої гри, але після перенесеної тяжкої хвороби, півзахисник уже не міг її демонструвати. “Промучився” півтора роки і на пропозицію друзів пішов у бізнес.

Голос Карпат щиро здоровить свого іменитого земляка!