Вампіри й мегарептилія, що тягнула худобу: який жах і містику довелось "пропустити крізь вуха" жителям Закарпаття?.

Вражаюча містика чи реальність. У що вірили й чого побоювались раніше у регіоні?

У свій час від літніх людей можна було почути різні історії, деякі з них навіть містичні. Доволі часто майже міфічні історії, оповідались на сільських пасовищах. Тут дітям розповідали й про відьом, що крадуть мололоко у худоби, літають на мітлах у сутінках ночі в подобі вродивих дівчат, упирів, що забирали від людей силу й про іншу нечисть. Цікаво, що дехто і досі вірить в подібні страшилки, утім, хто його знає, наскільки є доля правди у таких оповідях і чи дійсно варто боятись того, чого, мовляв, не може І бути в реальному світі.

Водночас, у вампірів на Закарпатті люди вірили довго. Такі історії й досі живуть в багатьох селах і навіть містах області. Не винятком є й історичне місто над Латорицею, де у свій час у глибокій водоймі, кажуть люди, плавали кораблі.

А от на Берегівщині туристів заманюють не менш містичною історією про "чорного шарканя". За легендою, водяний чорний дракон у вигляді величезного змія-плоза, оселився у одній з популярних водойм - озері "Дийда". І по сьогодні місце вважається небезпечним й багато хто боїться купатись у цій водоймі. Подейкують, що істота і досі може знаходитись на дні озера. Та хоч сьогодні ніхто із місцевих й туристів не бачили загадкову істоту із озера, а от змій - полозів на території місцини вдається помітити украй не рідко. В самому ж озері водиться великих розмірів риба.

Дно озера ніхто не досліджував, тому воно й залишається, мовляв, загадковим об'єктом до цього часу. Про мукачівську історію з упирями розповідає краєзнавець Олександр Шершун в одному з місцевих видань, де наводить конкретні деталі.

Якщо брати тогочасне Мукачево та околиці – то завдяки виданій у 1836 році праці Йосипа Балайті «Мукачево. Топографічний, географічний, історичний та статистичний опис міста Мукачева та Мукачівської фортеці» – маємо інформацію і про локальних упирів. У розділі, де описуються релігійні громади міста автор жаліється на те, що в цих краях все ще були поширенні вірування у відьом, ворожіння, магію, що це не дуже добре, і що всі конфесії мають ефективніше боротися з цим явищем, (сам Балайті був реформатським проповідником).

Власне про вампірів згадується в примітках до тексту. Зокрема Балайті цитує лист керуючого Мукачево-Чинадіївською домінією графів Шенборнів від 10 квітня 1737 року. У документі описуються вірування місцевих жителів у вампірів. За життя – це люди, які практикують «чорну магію», по смерті – вони повстають з могили і п’ють кров з людей та тварин. Коли люди розривали захоронення такої істоти, щоб проткнути тіло кілком і спалити, виявляли, що воно було «свіжим» і не розкладалося навіть після 4-х місяців у землі.

Урядник згадує, що греко-католицький єпископ розслідує такі випадки і жорстко реагує на факти розорення могил і осквернення тіл. Інший епізод пов’язаний з вампірами – датується 1817 роком. У одному з навколишніх сіл біля Мукачева, Росвигові, місцеві викопали тіло 70-річного дідуся, пробили серце кілком, а також відрубали голову і ноги, запідозривши чоловіка у вампіризмі. «Страті» передувала масова загибель і безпліддя худоби. Представники всіх конфесій намагалися вплинути на те, щоб запобігти подібним розправам з мерцями, але згадки про «боротьбу» з вампірами, особливо у Верховинських селах, зустрічаються, ще у 20-х роках ХХ ст.

А от в одному із сіл Перечинької громади розповідають історію, що у свій час налякала багатьох дітлахів. Люди кажуть, що раніше в околицях села Зарічева можна було побачити величезну змію, що за словами старших людей, тягнула в людей худобу. Чи ця історія є правдивою, наразі не можемо констатувати, водночас такого змія, кажуть, бачив раніше на пасовищі уже покійний Михайло Сивохоп. Саме від нього молодше покоління дізнавалось багато цікавих подробиць із минулого зарічівців, а також про пароми, на яких у свій час переправляли місцеве населення через Уж.

А ось що пригадує з розповідей Михайла Сивохопа його родичка пані Марія:

- Дідусь знав багато цікавих історій. Дуже любила його розповіді у дитячі роки, - розповідає Марія. - Запам'яталась історія, від діда про величезного змія, що їв кіз й баранів в односельців. Худобу гнали на випас на пасовище в селі . Під величезним берегом, кажуть, поряд з пашковом була чималих розмірів яма чи то нора, звідки постійно виходив на полювання голодний плазун, - розповідає Марія.
Якось, розповів дід, як мале козеня гад потягнув прямо у своє лігво. Чи то було правдою чи дідусь просто розповідав дітворі якісь вигадані історії, важко сказати. В той час ми вірили таким розповідям, сьогодні уже більше сміємось із такої фантазії. Хоч хто його знає. Щоразу на пашкові пропадала худоба, яку не знаходили потім. Ймовірно, таки, була якась тварина в той час, що смакувала собі свіжиною, - розповідає співрозмовниця.

Чи були колись в тому селі на Закарпатті і дійсно масштабних розмірів змії, щоб тягнули домашню худобу в людей, навряд чи це хтось би підтвердив зараз. Однак, старші люди знають багато цікавих історій з минулого й радо діляться ними із молодим поколінням. Тож чи містика чи реальність, чи просто багата людська уява народжує часом такі легенди, а от почувши їх, можна отримати багато вражень від того, в що вірили й чого навіть боялись жителі у свій час.