Звідки у військовослужбовця ТЦК та СП орден «За мужність»? Дізнайтеся його історію.
До початку повномасштабного
вторгнення Олександр робив улюблену справу.
Працював у банках, був заступником директора, юрисконсультом, займався
пасажирськими перевезеннями. Жив нормальним життям.
Олександр зізнається: на початку
повномасштабного вторгнення були думки виїхати, але всі рідні відмовилися.
«Та й
сам я вже був тієї думки, якої й зараз притримуюсь. Наших проблем крім нас
ніхто не вирішить. Тільки самі. Хоч раніше в армії ніколи не служив, добровільно
прийшов у ТЦК. Рідні відмовляли, але я впертий. Потрапив у школу розвідки, де
пройшов підготовку, а далі вже опановував військову справу на практиці. Вчилися
ми швидко. А от основні знання приходять з досвідом. Кожен бойовий вихід –
новий досвід». «Знаєте, на фронті така
ситуація, що якщо прожив цю хвилину, то це тобі знову пощастило. Складних
ситуацій було безліч. А от найбільш складно і важко – втрачати друзів, які
прикривали тебе, витягували тебе не раз», – каже «Юрист».
«Тільки про один напрямок не
можу сказати – Харківський. Ми пройшли Запорізький, Херсонський, Луганський і
Донецький напрямки. І якби я сказав, що бачив чмобіків, збрехав би. Проти нас
воювала регулярна армія. Досить грамотно вони працювали, швидко вчаться. Є
досвід «зустрічей» із деенерівцями та еленерівцями . Був випадок, як ми без
жодного пострілу взяли в полон двох – один був еленерівець, інший – з Петербурга.
Деталей, правда, не можу розповісти» – усміхається «Юрист».
«От нічого нема кращого, ніж
коли знаєш, що тебе вдома чекають рідні – дружина, сини», – відповідає
Олександр на питання про мотивацію. «І підтримувало те, що коли бачиш, що
роблять ці п…, ти не хочеш, щоби це відбувалося тут».
«Зараз багато в тіктоці кричать «права,
права!», але, на жаль, забувають про обов’язки, які теж прописані в
Конституції. А я питаю чоловіка: «Ви читали Конституцію? Так почитайте – там є
ще й про обов’язки». Інколи здається, що треба взяти цих людей, відвезти й
показати, що робить та погань. І, думаю, тоді кожен чоловік, який відчуває себе
чоловіком, не захоче, щоб у його краї відбувалося те ж саме. І щоби була ця
біда. Зараз чомусь частина чоловіків забула, що їхній обов’язок – захищати свою
країну і своїх рідних».
«Треба пам’ятати, що ворога
тримають хлопці, які просто виконують свій обов’язок. Тільки завдяки їм ми тут
можемо спокійно жити і займатися своїми справами, тільки завдяки їм».
«Як я потрапив в ТЦК? Був у нас
бій. Перший раз – я виводив батальйон. Була у нас машинка «Мастіф» і ми
підірвалися на міні. Оскільки пацани у нас всі красені, то швидко відкопуємось
і йдемо далі. Важка контузія. Другий раз. Нас виявили, і по
нас відпрацював танчик. Відкопали мене, виявляється, я ще живий. Правда, нічого
не чуєш, від слова «зовсім», і нічого не розумієш. Далі «евак», пам’ятаю
шматками. Але задачу ми виконали. Кілька днів без сну та їжі. Всі думали, що ми
не вижили, а ми вижили… За що й отримав орден «За мужність» третього ступеню. Далі поїхали ми по лікарнях,
почали нас приводити до ладу. На жаль, декого ми вже не повернемо. У мене
хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема. Ось така історія».
«А щодо міфів про ТЦК... Хтось,
а ми знаємо хто, вирішив розколоти наше суспільство. Завдяки нашому народу ми
тримаємо цю орду. На жаль, вже використовуються технології, коли людям навіюють
певну думку, вона їм подобається і вони поширюють. Мовляв, я тут сиджу, життя
йде, бізнес йде, а ви там ідіть воюйте. В усьому винні «тцкашники», от вони
мобілізують сімейних чесних людей. Людей, які пам’ятають про права, але
забувають про обов’язки. І ніхто не подивиться на тцкашника як на воїна, якому
просто пощастило ТАМ вижити. І, мовляв, винний тцкшник, а не ворог, який напав
на нашу країну. Але окрім нас ніхто не вирішить наші проблеми. Ані Європа, ані
Америка не прийдуть і не вирішать. У нас один варіант – або виграти, або
програти».
Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК
та СП.