"Жеруть і гуляють, бо мають бабло": закарпатка про сина, який служить на Запоріжжі й місцевих нероб.

В Україні й досі триває запекла війна із рашистами.

24-го лютого 2022-го року на територію України ввірвалась армія російських загарбників. Саме тоді і настав чорний день у житті багатьох українських родин. Чоловіків із різних областей почали забирати на фронт. Мобілізація в Україні набирала масштабів.

Не оминула трагедія і найзахідніший регіон України. Із різних районів області на захист Вітчизни стало чимало відважних чоловіків а згодом жінок. Багато із них пішли добровольцями. Немало небайдужих людей у той гіркий час почали волонтерити, а українська малеча - збирати гроші на допомогу ЗСУ. Ніхто з патріотів у найтяжчі години не мав на меті "відкосити" від армії і чимшвидше покинути свою державу. І ось уже другий рік наші невтомні й відважні солдати обороняють рідні кордони від ворогів.

На жаль, поки війна йде у східній частині держави, у регіонах України, в тилу, багатьом надокучило жити в умовах військового стану і комендантських годин. Люди хочуть веселощів, гульок, відірватись на повну... Тож поки одні у цей час у холодних окопах, дуже втомлені й фізично здорові чоловіки обирають місця відпочинку в дорогих ресторанах, відомих курортних комплексах. А тим часом в родинах військових лиш молять Всевишнього про кінець повномасштабного російського звірства.

На Перечинщині є багато родин, які віддали в пекло війни своїх рідних й наразі чекають на їх безпечне повернення з поля бою. Однак, у багатьох закарпатських родинах уже ніколи не дочекають з війни найрідніших синів і батьків - полягли героїчно та відлетіли в небесне військо.

Чимало домовин із тілами загиблих військових щоденно привозять у села Тур'я-Реметівської ОТГ. Серед них дуже юні солдати, в яких Росія забрала майбутнє.

Біль розлуки із найріднішою людиною - сином переживає і досі 60-річна мати, пані Марія із Перечинщини. Василя забрали на фронт ще у квітні минулого року. Всі думали: дасть Бог, швидко вернеться додому. Водночас, війна затягнулась надовго. А вдома без чоловічого плеча залишились дружина та двоє дітей.

Про час, що минає з глибоким душевним болем, Марія Василівна, розповідає з жалем. Не рлзчулитись не можливо. У жінки є господарство - худоба й сотини. Невістка із дітьми живуть окремо, Марія сама за газдиню.

- Боже, змилуйся над нашою Україною. Поможи синочку вернутись живим з того пекла. Я вже не можу. Коли ж клята війна закінчиться, - ледь не ридає пані Марія. - За що нам ця кара небесна?

- Мого сина, Василька, на фронт забрали ще у квітні 2022-го року, - розповідає Марія. - Двічі ходили з повістками. Цілий двір був тих бугаїв. Була і поліція, бо казали, що ігнорує повістки та не з'являється до військкомату, - каже Марія. - Та Василь не ховався і не тікав, просто його ніколи не було вдома, бо працював. Годувати сім'ю ж комусь треба. Дружина сидить без роботи, а двох дітей треба на ноги поставити, - каже бабуся.

- Розумівся у всьому - машину треба було сусіду ремонтувати, - поміг. Поламалася пральна машинка - бігом виручив людину з біди. Наладити комп'ютер було потрібно - також Васю кликали, - розповідає пані Марія. - Тепер нам "скибка упала у попіл". Нема хлопа коло хати, а дармоїдів, п'яниць - повна вулиця. Понадієшся, попросиш допомогти покосити чи дрова проколоти, або поскладати, пообіцяють, а самі не прийдуть. Робота стоїть, роби сама. Час від часу невістка і діти на помочі, але й у них є ґаздівство, то й там треба хлопське плече, - додає жінка.

- Мусимо мучитись, маємо витримати ці жорстокі випробування. Хоч болить душа, коли дивишся, як гуляють, жеруть в ресторанах здорові бики. Мають бабло... Не бідують. Ними б можна було орати, вони хамлять нашим жінкам в магазинах, можуть побити, а їх і досі чомусь не беруть воювати, - каже Марія. - Тим часом воюють із нами, качають права й обзивають. Чому їх не беруть, відкупились? А той сарака, що інвалід і не має грошей заплатити, має голову класти за тих дармоїдів приїжджих? - запитує пані Марія.

- Наш Васько на Запоріжжі, в ремонтній бригаді. Ремонтує військову техніку. Там постійно луплять ворожі ракети. Не завжди є зв'язок. Буває, що тиждень не дзвонить. Тоді місця собі не знаходжу, - розповідає Марія. - Коли подзвонить радію, вже знаю, синочок живий.

Дай нам Боже миру на цій землі та перемоги над дияволом. Бо Путін то і є той диявол, антихрист. Лише не людина може так нищити Україну, - додає Марія Василівна.

Читайте також: "Якби не смерть військовослужбовця": в одному із сіл Закарпаття діряву й болотну дорогу латали поспіхом (ФОТО)

Хочете бути в курсі найактуальніших подій з регіону і не тільки? Підписуйтесь на Telegram канал «Голос Карпат» і щодня першими отримуйте свіжу інформацію!

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber