1. Новини Закарпаття
  2. >

"Ми ще не усвідомлювали, що насправді відбувається, розуміння прийшло пізніше": медик 128-ї Закарпатської бригади про службу на передовій (ФОТО)

01.11.2023 13:54 Суспільство

Війна для лікаря – це медицина катастроф на постійній основі… Історія військового є особливо актуальною для всіх тих, хто сидячи у своєму теплому й затишному домі вже так втомився від війни.

Війна для лікаря – це медицина катастроф на постійній основі… Історія військового є особливо актуальною для всіх тих, хто сидячи у своєму теплому й затишному домі вже так втомився від війни.

  До повномасштабної війни Олександр 15 років працював лікарем-анестезіологом, 13 із яких – у Оріхівській районній лікарні на Запоріжжі. Перші три місяці війни надавав допомогу пораненим як цивільний медик, а коли лікарню після кількох артилерійських і авіаційних ударів довелося закрити, мобілізувався в 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду, в стабілізаційний пункт.

  Саме перші три місяці війни для Олександра стали найважчими, при тому, що він працював дома, в своєму рідному місті.

– Ми ще не усвідомлювали, що насправді відбувається, розуміння прийшло пізніше, – продовжує Олександр. – Просто приймали поранених, здебільшого зі 128 гірсько-штурмової бригади, яка стримувала ворога на Запоріжжі. Це були страшні поранення – відірвані руки, ноги, пошкоджені грудні клітки й животи… Як цивільний лікар я знав, що таке медицина катастроф, – великий потік пацієнтів із важкими політравмами й геморагічним шоком, однак у цивільному житті таке трапляється вкрай рідко: хіба при масових ДТП чи техногенних катастрофах. А на війні це постійно. Цивільним медикам тоді на ходу довелося перелаштовуватися на військову медицину.

– Найяскравіші враження від перших поранених, але особливо запам’ятався один боєць – молодий хлопчина із Закарпаття, 21 чи 22 роки. У нього була майже ампутована рука вище ліктя, трималася на клаптику шкіри. Хлопець шокований, але в свідомості. Коли з нього почали знімати куртку, не залишалося іншого вибору, ніж відрізати руку. І він сам сказав: «Та відріжте вже руку, щоб не заважала…» А через хвилину додав: «Ви мені допоможіть, зробіть швидше, що треба. А потім мені пришлють протез, і я повернуся до своїх хлопців – довго лежати у вас не буду…»

  Він ще не розумів, що без руки не зможе воювати, то рвався назад, настільки мотивований. І таких було більшість, і зараз є. Саме через них досі залишається бажання щось зробити, внести свій вклад у перемогу.

  В кінці минулого літа 128 бригаду перекинули на Херсонщину, почалися важкі штурми, які неможливі без втрат. Стабілізаційний пункт тоді працював у режимі нон-стоп, через лікарські руки проходила величезна кількість поранених.

– По суті це був конвеєр, – згадує Олександр.

– Ми не встигали перестелити операційний стіл і розсортувати інструменти, як заносили нового бійця. Працювали в шаленому ритмі. Коли йде безперервний потік поранених, ти не сприймаєш масштаби. Просто знаєш, що маєш врятувати життя людини й після 10-ї вже не рахуєш. А потім настає кількахвилинна пауза, під час якої виходиш на свіже повітря і чуєш від колеги, скільки поранених пройшло через твої руки. Тільки тоді усвідомлюєш масштаб цієї війни, цієї людської катастрофи…

Після Херсонщини бригада воювала на Бахмуті. Потік поранених тут був меншим (усе-таки бойові підрозділи стояли в обороні, а не штурмували ворога), але робота медиків від того не стала легшою. На Бахмутському напрямку всі доставлені в стабілізаційний пункт поранені вижили. Бувало, що бійці помирали від ран по дорозі з позицій, дехто помер пізніше уже в стаціонарній лікарні, але в «стабіку» медики врятували всіх.

– Це не хизування, а факт, – каже Олександр.

На своєму етапі ми робили все можливе, і нам, можна сказати, щастило. Але для такого «щастя» треба дуже старатися…У одному з вільних приміщень, де зараз облаштований стабілізаційний пункт, лікарі влаштували імпровізований спортзал – накрили поролоном дерев’яну лавицю, принесли кілька гантелей, прикріпили до стіни турнік…

  Лікарям також слід розвантажувати мозок від роботи, коли для цього є можливість. Олександр – один із найчастіших відвідувачів «спортзалу», крім того, він єдиний із лікарів «стабіка», хто не палить.

Намагаюся підтримувати себе в спортивній формі, до того ж, фізичні вправи трохи розвантажують мозок, – пояснює Олександр.

– Люблю також літературу, але читати бажано зосереджено, а тут це рідко вдається. Чи стане мені корисним досвід воєнної медицини в цивільному житті? Чим довше триватиме війна, тим важче буде повертатися до цивільного життя. Особисто я не хочу переносити туди свій теперішній досвід, мені воно не потрібно. Я прийшов сюди не за досвідом, а виконати свій обов’язок – зробити вклад у перемогу. І якщо вдасться допомогти, врятувати більше хлопців, для мене цього буде достатньо.

Читайте також: Закарпатець потрапив на перші шпальти іноземних газет: тепер у нас є не лише видатні футболісти, а й арбітри міжнародного класу (ФОТО)

Підтримайте ЗБІР для 128-ої Закарпатської бригади (на зарядну станцію для забезпечення енергії на передовій). ДЕТАЛЬНІШЕ➤ 

Хочете бути в курсі найактуальніших подій з регіону і не тільки? Підписуйтесь на Telegram канал «Голос Карпат» і щодня першими отримуйте свіжу інформацію!

Читайте на ГК:Почули не те, задля чого зібрались: як відбувались громадські слухання у Тур'я-Реметівській громаді з метою встановлення ВЕС на гірській полонині?
Читайте на ГК:Із Закарпаття до Чехії курсуватиме новий потяг: перший рейс запустять уже в березні
Читайте на ГК:Масштабний зсув ґрунту на Закарпатті й каменепад із вершини: в одному з районів природа мстить людям уже не вперше