"Треба ще трафити": грибар Михайло із Закарпаття нюхом чує осінні делікатесні трофеї.

Житель Перечинщини Михайло Мешко — грибар із досвідом.

На Закарпатті наразі ще проходить осінній грибний сезон. Грибарі поспішають до лісу у пошуках ароматних трофеїв. Десь, кажуть, білі гриби вже потроху відходять, десь ще знаходять, утім не багато. Водночас, окрім білих грибів у закарпатських лісах цієї пори ще полюють на унікальні делікатесні гриби. Одними з таких є опеньки. Аби їх знайти, кажуть, треба ще "трафити місце", адже зростають не всюди. Утім "битий" грибник - відшукає смаколики нюхом. Дістане із під землі, якщо є. Отакими то є грибаріив регіоні, які не здаються тоді, коли інші, проганявши порядний маршрут у лісах, йдуть із сумом в очах додому, несучи у корзині ледь один-два трофеї.

"Не здаюся ніколи, бо знаю, що мушу найти того гриба", - розповідає Михайло Мешко із Перечинщини.

"Коли гриби є, то їх і глядати не треба - самі скачуть у кошик, - а от, буває, що треба і попітніти, шукаючи. Не завжди може запутатися у гриба. Треба вміти ще пошукати. Під листям, у папороті, моху, навіть у глині може бути закритий. Скільки разів уже натрапляв на букових в корінці", - розповідає грибник.

"Люблю збирати гриби із дитинства, ще мама покійна прищипила любов до цього діла. Затята була грибарка, щодня йшла до лісу й приносила вічно повнезний кошар із грибам, аж вершний", - розповідає Михало.

"Ходили із мамою завжди на трасу, носили на продаж. І зараз несу продавати, як маю у кошику солідні трофеї. Підзаробив трохи на білих, зараз опеньки уже пішли - потрохи збираю, роблю запаси та продаю", - розповідає співрозмовник.

"У мене чуйка на гриба, видно із досвідом виробилась. Мама постійно казала, що чує нюхом, де білий гриб, а де квочка, мала талант у грибарства і я, видно, від неї перейняв ту любов до грибарства. Головне, не лінуватись іти до лісу, обов'язково шось принесете додому, якщо є бажання й терпіння", - розповідає Михайло.

"От учора пішов просто у розвідку по опеньки, пів лісу обшарив. Нема та нема, а раз заскочив у одне місце, як вертався додому уже, не повірив очам - на поваленому дереві - купа опеньок. Але мій скарб заховався під листям, лиш паличкою відсунув, попрогортав і так знайшов осінні опеньки. Набрав у корзину, йду додому щасливий", - каже Михайло.