Повномасштабне російське вторгнення істотно змінило життя українців. Ворожі атаки на сході держави стали відчутними в усіх областях й змусили адаптуватись до найжорсткіших умов.
Чи не найбільше війна далася взнаки найнезахищенішим верствам населення. Економічна криза в державі насамперед негативно позначилась на українських пенсіонерах. На Закарпатті пенсіонери також опинились в тяжких умовах через нестачу фінансів. І якщо до війни на 2000 тисячі пенсії ще якось люди могли прожити, з моменту військових дій в Україні люди відчули тотальний фінансовий геноцид.
Імпортні товари були значно дорожчі від українських й пересічним покупцям доводилось економити врази сильніше та купувати найнеобхідніше. Зокрема, люди стали робити запаси олією, борошном, крупами та консервами, що уже згодом могли додати рекордного злету в ціні посил дорожнеча.
Запасались дешевими овочами в сезон консервації
Насамперед дорожнеча, на перших порах повномасштабного російського вторгнення, торкнулася ряду овочів - огірків, помідорів, сезонних фруктів та ягід. За дорого люди не надто спішили купляти й очікували дешевшого. Так, пенсіонери, почали запасатись необхідними овочами для консервації "за недорого" й продовжували украй економно розпоряджатися коштами.
Рятував продуктовий туризм
Ще до війни закарпатці мали нагоду їздити на Львівщину й нести на місцеві базари на продаж домашню продукцію. Це були й молочні вироби, і консервація різна, мариновані, сушені й свіжі гриби.
Продуктовий туризм у свій час був у моді й серед місцевих пенсіонерів. Таким чином люди значно економили кошти, робили запаси на кілька місяців наперед недорогими товарами та мали в "запасі копійку" на наступний період.
Напередодні Великодня й Різдва на дешеві продукти в сусідню область мали змогу щороку їздити й пенсіонери на Перечинщині. Зранку, ще й не розвиднілось, уже вставали й рушали у свій похід електричкою із кравчучками і зарічівці. Такі щорічні походи, що були у нагоді ще до війни, із сумом й сльозами нині пригадує й пенсіонерка пані Олена. Життя змусило жінку нести на плечах величезний тягар й виживати, не сподіваючись ні на владу, ні на чиюсь матеріальну підтримку, лише на Бога, як вона відзначає.
"Тяжко пенсіонерам сьогодні. Через війну у магазинах страшна дорожнеча. Ледве складаю мізерну пенсію, аби щось купити до хати", - відзначає Олена Михайлівна.
"Та хіба з двома тисячами гривень проживеш у наш час? До війни було важко з грошима, а зараз уже й не казати. Ні на ліки, ні на продукти не вистачає. Про м'ясо і взагалі не кажу, раз у місяць можу собі дозволити", - каже Олена.
"Зараз гриби є, ходжу до лісу, щоб насушити собі запасів на зиму. Гриби зараз моє м'ясо. Є голубінки, із них готую смачні відбивні. А із лисичок варю супи. Трохи свіжої зелені, дві картоплини, Богу дякувати, вродила щедро, та й такой доброй їдіня... А ще знаю місця на квочку. То один з дуже цінних грибів, у нас кличуть його федор-гомбою", - каже пані Олена.
"Носила раніше гриби й горіхи волоські на продаж до Львова. Ще ми знали черемшою там торгувати весною. На Львівському привокзальному ринку і м'ясо, й ковбаси та й ряд інших продуктів можна бути купити в рази дешевше, аніж у нас в магазинах, на Закарпатті. Я мала запаси від Великодня і до Різдва", - каже Олена.
"Та зараз війна відібрала у нас і той заробіток, - із сумом розповідає пенсіонерка. - Що то було мені, пенсіонерці, двічі на рік піти до Львова на закупи електричкою. За проїзд не платила, діяло пенсійне посвідчення, - вже економія", - каже пані Олена.
"А на автобус до Перечина потрібно платити, пільги не діють", - каже Олена Михайлівна.