Війна в Україні дається взнаки. В регіоні на селах майже не залишилось чоловіків.
Через напружену ситуацію у результаті військових дій в Україні люди стають дедалі частіше відчувати з одного боку розчарування, а з іншого свою безпомічність. Що до останнього, цю саму безпомічність у звичайних буденних справах наразі відчувають родини військових, рідні яких на війні. Окрім того, пенсіонерам у цій ситуації також не легко і мова йде не лише про фінанси, яких у малозахищених верств населення дуже скромні, а про міцну чоловічу підтримку у господарстві у цей надто важкий і нестерпно болючий період.
Нестачу міцних ґаздівських рук нині відчувають у кожній родині, куди ще рік тому війна постукала в двері й забрала на фронт в одних рідного батька, в одних братів та сестер, чоловіків. Жінки відзначають, нині важко на селах, бо почались важкі роботи на огородах, сільгоспугіддях, де потрібно копати наразі картоплю й достатньо велику бригаду. Крім того, ще більш виснажує місцевих газдинь, коли треба самотужки робити усю чоловічу роботу, а зокрема і косити й колоти дрова, що нині більшість жінок і роблять біля обійсть.
"На селі усе важко було. А у кого є ще в худоба і файний дараб землі, яку треба пахати, щоб на ній щось родило, тому взагалі нема коли й дихнути", - розповідає пані Мар'яна із Перечинщини.
"От зараз мій чоловік уже більше року на передовій, ми удома із двома дітьми. Богу дякувати працюю у магазині, копійку маю завжди й чоловік перелає якісь гроші. Не бідуємо, їсти що маємо, гроші є. Але пустка на серці дуже велика. Не є підтримки близької людини поруч, тягну одна все газдівство на плечах. Діти до школи, я на роботу, а після копати город, на ниві робити, уже картоплю копати час, а у нас десять соток поряд із хатою, а ще й коло річки маємо дараб", - каже Мар'яна.
"Є що робити, було б кому, та не все є отой хтось. Рідні на чехах, ще брата маю в селі, то він трохи мені поможе, а так по сусідству уже ц хлопів не має. Усіх забрали на фронт. Молодих пацанів беруть масово", - акцентує Мар'яна.
"Ой, так переживаю постійно за чоловіка. Не раз наплачусь, ніби забрали його лиш учора. На нас хоч добре тут бомби не падають, а він в тому пеклі, під обстрілами постійно", - розповідає пані Маряна.
"Молю Бога, щоб було з ним все добре, минула ворожа куля. Та й щоб усі наші хлопці вернулись живими додому. Так хочеться якнайшвидше, аби війна закінчилась".
"Наш татко Ігор вже рік на війні. Торік пішов напередодні Великодня. Тоді перший раз зустрічали Воскресіння Господнє у трьох із дітьми", - розповідає Мирослава.
"Цьогоріч також освячували паску без тата".
"Важко, удома багато роботи. Зараз картоплю уже копати потрібно, косити і сіно сушити. Почався дурдом із тою роботою. Треба дурного й міцного, а ми тягнемо, як беруємо", - каже газдиня.
"З дітьми потроху працюємо по обійстю. Не бояться роботи, завжди питають, що мені треба допомогти, щоб не було важко мені одній. Дасть Бог, війна закінчиться, а поки що мусимо всю роботу робити - й жіночу й хлопську. Біда заставить, кажуть люди, навчить".
"Мій коханий на Запоріжжі, в ремонтній бригаді", - розповідає Ірина.
"Уся робота нині на нас із мамою. Мучимось, дуже нам важко. Добре, що хоч сільрада якось надає допомогу продуктами чи то дровами. Є нагода наразі родинам військових отримати їх за знижкою".
Нагадаємо, Нагодувала і врятувала: закарпатка зцілила свого чоловіка "зміїною мастю"
Підпишіться на наш телеграм канал, щоб читати новини першими
Читайте на ГК:Переправляв військовозобов'язаних за кордон: на Закарпатті затримали організатора (ФОТО)Читайте на ГК:Закарпатці шукають "бабині вуха": що це за знахідка й чому люди труяться?
Читайте на ГК:Електроенергії вистачить на увесь регіон: Закарпаття має надію на електрику "з неба"