"Взяв ліхтарик й погнав шукати": очевидці розповідають про одне із закарпатських урочищ (ФОТО)

Урочище "Коблики"- таємниче й овіяне цікавими спогадами.

Саме сюди в грибний сезон поспішають за підосичниками з різних кінців села. А цей сезон таки видався тут урожайним на ці гриби.

Та не лише грибна мандрівка манить до урочища, а й захоплююча панорама, яка відкривається із цієї місцини. Тут височенним шатром, ліворуч від потоку "Ружа", тягнеться буковий ліс. Поряд із бучиною - "пальмові" зарості із чималих розмірів папороті. Посередині та праворуч букового лісу розтягнулась березина. У свій час вона не була не такою густою як зараз. У великій траві, поміж тендітними деревцятами паслася худоба, а діти на своєрідному килимі з "псянки" влаштовували захоплюючі ігри. Найкумедніше було тоді, пригадують очевидці, як приходилось гнати худобу додому - не раз у великій траві у підніжжі урочища на самих "Нивах" в людських загородах губились корови. Шукати йшли із дому худобу з ліхтариками. Такий випадок пригадав і пан Юрій:

- У "Коблики" ми часто гонили худобу", й так само часто її знали потратити, посміхається чоловік. Одного разу, пам'ятаю, коли мусів сам іти з дому вечором шукати пропажу. Мені було десь може 9 років тоді. Я взяв з дому ліхтарик й пішов глядати корову, нікому нічого не кажучи, бо дістав би від тата, який я пастир.

Наразі у "Кобликах" уже давно не пасеться худоба. Останнім часом великої рогатої поменшало в обійстях жителів. Утримання худоби стало не вигідним для селян, відзначають, адже годівля її через нинішнє подорожчання надто затратна.

Пригадують реметяни, як було раніше весело купою дітлахів гнати на випас худобу із "Ружі", крутезним берегом під ліс до "Кобликів". Із собою в пакетах мали їсти та пити, а хтось зі старших міг притягнути на пасовище й магнітофон, щоб слухати музику.

-На самому верху у "Кобликах" у пастирів - дітлахів було одне місце, де грали жмурки. Те місце ми називали "смердючкою", то були зарості із дуже цікавої рослини із величезними чорними ягодами й білим суцвіттям у вигляді парасоль. Ще й досі пам'ятаю той запах рослини, - пригадує очевидця пані Мар'яна.

З водою під час випасання худоби тоді не було ніяких проблем, згадують реметяни. Напували худобу і в "Динчат- потоці" і в студнику в підніжжі "Кобликів". Наразі той студник давно уже висох, як і струмок в "Динчат-потоці", де худоба могла наїстись і планчини, бо були там дикі яблуні. Зі студників під урочищем "Коблики" залишився єдиний, із дуже смачною лісовою водою. Про нього ми уже згадували у попередніх публікаціях.

Чому саме "Коблики"?

Часто про це запитує молоде покоління, що хоче більше довідатись про рідні урочища, збагатитись цікавою інформацією. Скоріше всього, в основі урочища - старовинна міра об'єму, використовувана раніше на Закарпатті. Раніше, в межах урочища, як розповів старожил із Тур'я-Ремети Ілько Скубенич, людям виділяли для обробітку певну частину землі, міряючи її саме в кобелах (кобликах). То й назва полишилась - "Коблики".
За даними Вікіпедії:
У XVII—XVIII ст.ст. коблик найчастіше становив 90—100 літрів, у XIX ст. — 60—75 літрів.

Ділився на:
4 віка (корці) або 16 чвертівок;
32 иці (купи) або 64 мислі.
Як міра площі становив ділянку землі, для звичайного засіву якої вистачило б одного коблика зерна, й часто прирівнювався до угра (гольда). Коблик вина в XVI ст. на Берегівщині ділився на 4 пінти або 8 иць. Наприкінці XVIII ст. на західному Закарпатті коблик вина становив 8 пінт.