«Вагонетки летіли без гальм»: трагічний випадок з відрізаною ногою на вузькоколійці на Перечинщині (ФОТО)

Про минулі роки села нинішній молоді ще не відомо багато. А от у закутках пам’яті старожилів таки збереглося чимало цікавого.

Історія вузькоколійної залізниці у Тур’я-Реметі на сьогодні є чи не однією із найбільш зацікавлюючи й водночас маловідомих сучасникам.

І погодьтесь, аби описати увесь хід будівництва залізної колії у межах села, будівничих й робітників залізниці, можна видати цілу книгу. І все ж ми постараємось у невеликіп публікації привернути увагу сучасників до тодішніх подій. Про будівництво залізничної колії у межах села ми уже писали у попередніх публікаціх, однак, більш поверхнево, без інтригуючи епізодів. Уже у 1911 році постало питання будівництво вузькоколійки з Перечина до сіл Туряської долини.

Управління державних лісів будувало чималі плани в промисловому використанні лісових масиві околиць Турянщини. На спорудження вузькоколійної гілки необхідно було витратити 3500 крон.

При цьому вимагали дольової участі Перечинського лісо хімзаводу у сумі 2500 тисяч крон. У попередній публікації щодо функціонування вузькоколійки у Тур’я-Реметі ми писали, що колії були розташовані у центрі села та у межах урочих «Полунця» й «Ружа», де і сьогодні уздовж лісових стежок знаходять вугільний шлак – дрібні сині й зелені камені із цікавими «пухирцями».

А от зараз більш детально про те, звідки усе ж почалось будівництво вузької колії у Туря-Реметі й куди ішла далі. Згідно з історичними даними, насамперед розгалуження вітки залізничної колії проклади від «Гайцу» (на місці адмінбудинку колишнього колгоспу) в урочище «Клокотива».

У різних документах згадується 6-9 км колії. Потім залізниця пройшла через усе село при дорозі. Тогочасні паровози, кажуть, не тільки диміли, а й «кидали іскри» довкола, бо гайцували дровами. Через це реметяни, які жили вздовж залізничної траси, а їх хати були криті соломою й дранкою, часто побоювались пожежі. У результаті, селяни перекривати дахи етернітом з метою убезпечитись від лихих наслідків. У 1932- 1933 роках вузькоколійку будували удзовж місцевої Тур’ї. На той час у водоймах ловили мнюха, форель - "царську рибу", а у калабанях виловлювали раків.

Ото були часи, ностальгують місцеві. Наразі у воді зустрічають більш «пластикові» знахідки в межах села. Із гірських потоків уже виловили й надрібніший мальок, та не має вже раків. У ході будівництва вузькоколійки вдовж річки водночас укріплювався й берег водойми, що захищало від повеней.

Однак, центральну частину села у різні періоди не один раз підтоплювало. Навіть сьогодні жителям «заводи» приходиться не солодко перед стихією. Залізничні мости мурували югославські каменярі. Їхня робота була відмінною, переконатися у цьому можна й сьогодні, мандруючи населеним пунктом.

Пригадують реметяни і дещо невтішний момент із прокладання вузькоколійки у межах села біля Мочарського потока. Саме тут під час ремонтних робіт і загинув місцевий житель Андрій Мігелик. Розповідають, чоловіка засипало землею через зсув грунту. Під час будівництва вузькоколійки на Тур’я-Поляну в урочищі за Гайцом добували каміння з кар’єру. Тоді ж спорудили міст через Турю й продовжили колію для вагонеток.

Траса з Ремет на Лумшори вважалась найбільш небезпечною. Із Тур’я-Ремети вузькоколійка йшла на Лумшори. За свідченням очевидців саме тут, най цій трасі на різкому повороті, у свій час перевернувся паровоз та загинув машиніст на прізвище Середняк. На той час він рухався першим рейсом із «Клокотиви». Після трагічного випадку у селі ще довго розповідали історію із машиністом, навіваючи сумні спогади. Часом із тих історій вигадували чи не страшилки про «привида із минулого», який і досі блукає залізничною колією. 

А от із розповідей покійного батька, той самий гул вагонів йому вдалося почути набагато пізніше, як сталась трагедія на залізниці, заснувши якось в урочищі «Клокотива».

На той час вузькоколійка у селі була демонтована, а про історію із машиністом батько довідався уже згодом. Та варто згадати й не менш сумний випадок на залізниці в селі, про який не всі знають. За словами нині покійного Антона Петера, часом бували випадки, що вагонетки «летіли» селом по рейках без гальм. Не один раз під паровозами гинула домашня птиця – кури та гуси.

В один момент на залізниці відрізало ногу одному з робітників на прізвище Фекета. Був ще один випадок на залізниці у Тур’я-Реметі із трагічними наслідками. Цього разу він стався в урочищі «На Лазові» біля Гайцу. Тут від опіків помер кочегар паровозу, а машиністу ошпарило руку.

На архівній світлині 1964 року, поданій у групі "Тур'я-Ремета в об'єктиві"  Оксаною Белей, видно, що колія проходить перед залізобетонним мостом у центрі села. Міст і сьогодні збережено, а от колії – не вдалося.

Є ностальгія в народній пам’яті за чорнобілими сторінками історії.

Фото у галереї видання "Голос Карпат" взято з мережі 

Нагадаємо, Дорога в минуле: таємниця «Ковачового потока» у селі, що на Ужгородщині (ФОТО)