1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. > >

Погляд у минуле: «угорські терористи та українські сепаратисти» - чехи про криваві події березня 1939 року на Закарпатті (ФОТО)

15.03.2021 13:15 0 Суспільство Автор: Голос Карпат
 

Криваві бої відбулися на землях колишньої Підкарпатської русі, а нині Закарпатської області України, у березні 1939 року.

Учасниками збройних конфліктів на території сучасного Закарпаття стали угорці, українці та війська колишньої Чехословаччини.

Огляд історичних подій «очами» Чехії оприлюднив Радек Фольпрехт у виданні idnes.cz. Нижче наводимо переклад авторського тексту українською мовою:

«Ситуація в Підкарпатській Русі з Мюнхена по березень 1939 року

Мюнхенські події стали поштовхом для угорців, які також хотіли заробляти на життя в ослабленій Чехословаччині.  З першого тижня жовтня 1938 року почалися сутички через ворожу діяльність угорської королівської армії.  Угорці проникли в Словаччину та Підкарпатську Русь.  Більше того, на східному острові їх суттєво підтримали набіги поляків, які вітали б його зв’язок з Угорщиною, з якою вони хотіли мати хоча б шматок спільного кордону.

Однак чехословацька армія мала перевагу і нічого не давала проникливим угорським військам.  Але те, чого не могла зробити королівська армія, стало жертвою політики.  Зрештою, Мюнхенська угода поклала на Чехословаччину зобов'язання вирішити свої сміливі територіальні вимоги з угорцями.  Двосторонні переговори на пароплаві «Zsófia» (які стояли на якорі на Дунаї в Комарно) з 9 по 13 жовтня, де чехословацьку делегацію очолював Йозеф Тисо, не вдалися через безглузді претензії Угорщини.  Патовий стан зупинив лише так званий перший Віденський арбітраж 2 листопада, де за активної участі Німеччини та Італії відбувалися переговори про угорсько-чехословацький кордон, проти яких потерпіла сторона вже не мала захисту.

На підставі цього арбітражу угорці отримали значну територію південної та південно-східної Словаччини та південно-західну частину Підкарпатської Русі. Але, як уже зазначалося, їх затвердженим нині вимогам бракувало логіки, пише видання.

 У Підкарпатській Русі Угорщина потрапила до Ужгорода, де проживало лише 17,8% угорців, та Мукачева, яке було подібним у цьому відношенні. Звичайно, це сталося, щоб послабити чехословацькі позиції в районі. Ужгород був столицею Підкарпатської Русі, в яку Чехословаччина багато інвестувала, і перш за все через нього та через Мукачево основні дороги вели далі на схід.

Хуст став новою столицею, єдиним доволі великим містом, яке там залишилося для нас. Але якраз через угорські територіальні окупації із заходу він був в основному ізольованим. Чехословацька армія повинна була забезпечити транспортне сполучення, солдати побудували нову магістральну дорогу Прешов - Вранов - Стакчин - Малий Березний - Перечин - Порошково - Поляна - Свалява - Керецьки - Дорхе - Ліпша - Хуст за короткий час із використання віддалених районних доріг довжиною більше 270 км.

Тим часом, ​​збройні набіги з угорської сторони тривали. Проблеми викликали також українські сепаратисти, які вже в листопаді 1938 року заснували націоналістичну воєнізовану організацію "Карпатська Січ"» - йдеться у розповіді Фольпрехта на сторінках idnes.cz.

З точки зору внутрішньополітичного розвитку знаменним днем ​​став 22 листопада 1938 р., коли Національні збори Чехословацької Республіки прийняли закони про автономію Словаччини та Підкарпатської Русі. Назва держави була змінена на Чехословаччина (Чехо-Словацька Республіка), а її східна частина Підкарпатська Русь офіційно отримала назву Карпатська Україна (в літературі, що описує історію до березня 1939 р., однак первісне позначення Підкарпатська Русь зазвичай використовується).

Бої в Підкарпатській Русі з 13 по 18 березня 1939 року

Запланований остаточний розпад Чехословаччини в середині березня 1939 року завис у повітрі за кілька днів до цього акту, і провінційні хижаки загострили кігті.

  «Карпатська Січ готувалася до повстання та подальшого захоплення влади над Підкарпатською Руссю. Повстання спалахнуло в Хусті в ніч на 14 березня, але оскільки наші кореспонденти знали про це заздалегідь, підрозділи 45-го піхотного полку зайняли тактично вигідну позицію і одночасно було заарештовано кількох сіцьких полководців. Повстання було ліквідовано протягом дня, тому воно не досягло своїх цілей, але українські бойовики атакували чехословацькі війська у східному регіоні Підкарпатської Русі протягом усіх березневих боїв, перш ніж завершити відступ до Румунії.

О шостій годині ранку 14 березня угорці розпочали атаку і на їх прохання захопити всю Карпатську Русь отримали схвалення Гітлера. Гітлер також напередодні поставив Йосипу Тису ультиматум, що якщо Словаччина не проголосить незалежність, її війська оккупують Поважі на додаток до Богемії та Моравії (що певною мірою трапилося в будь-якому випадку), але головним чином, що решта буде розділена між Угорщиною та Польщею. Асамблея Словацької землі оголосила незалежність Словаччини 14 березня о 12:07 вечора (через сім хвилин після закінчення терміну дії німецького ультиматуму). Пізніше, того ж дня, Підкарпатська Русь стала незалежною.

Навіть якщо не брати до уваги окупацію Богемії та Моравії, яка ще мала відбутися, на підставі обох згаданих актів про незалежність, захищати Підкарпатську Русь від нападу Угорщини вже не було сенсу, лише оборонні бойові відступи, поки не вдалося евакуювати звідти цивільних громадян чеської та словацької національностей. І це завдання фактично виконали зразкові неіснуючі чехословацькі збройні сили.

Підрозділи чехословацької армії, розміщені в Підкарпатській Русі, не представляли великої сили. У цьому районі знаходилася неповна 12-та піхотна дивізія бригадного генерала Олега Сватека (пізніше - 1 жовтня 1941 року - його стратили за участь у протекторатському опорі).

З трьох піхотних полків дивізії, окрім мирних, були лише 36-й піхотний і 45-й піхотний полки. 12-ій дивізії також була призначена невелика рота штурмових машин з полку штурмових машин 1 і полку штурмових машин 2. Таким чином, захисники Підкарпатської Русі мали невелику кількість легких танків LT-35, легких броньованих автомобілів OA vz. 30 та застарілі середні броньовані машини OA vz. 27. Із збройних сил ми також повинні відзначити Державну гвардію оборони, яка, однак, підпадала під підпорядкування Міністерства внутрішніх справ. У Підкарпатській Русі було два батальйони Державної оборони, які розподіляюлися на державному кордоні окремими кооперативами. Сосаки, як їх ще називали, насправді були першими, кого вдарили. Як прикордонники, ці частини мали стримувати перший натиск ворога до вступу армії.

У ряді місць чехословаки на деякий час зупиняли напади Угорщини, а подекуди навіть йшли в контратаку, щоб забезпечити шляхи відступу для евакуації чеських та словацьких цивільних осіб. Солдати та співробітники Державної оборони відступали за цивільним населенням або разом з ними (були випадки, коли захисники переносили дітей через засніжені гори).

Відступ відбувся у трьох напрямках. 

Перший напрямок привів до Словаччини. Це було б оптимально для людей, що відступають (вони незабаром опиняться вдома, не минаючи транзиту через інші країни). Більшість чоловіків 36-го піхотного полку відступили до Словаччини. Перш ніж сісти на той поїзд до Прешова, їм довелося передати зброю словакам у Гуменне. Зброя була придатною для гострої оборони східних кордонів Словаччини, де ненажерливі угорці за кілька днів з уже окупованої Підкарпатської Русі також атакували. Гіршою була неадекватна поведінка членів гвардії Глінки, з їхнього боку були також фізичні напади та крадіжки (натомість, доброзичлива поведінка словацьких солдатів, особливо професіоналів).

Другим напрямком відступу була Румунія. Не тільки війська зі столиці Хуст, яку евакуювали 16 березня, але і з інших прилеглих районів Севлюша (нині Виноградів) та Іршави, і навіть з Мукачева, від якого вже був відрізаний шлях до Словаччини, прямували цим шляхом. Звичайно, навіть у Румунії нашим солдатам довелося залишити зброю. З Румунії чехи приїхали додому поїздами через Югославію та колишню Австрію. Для них ця довга подорож із області бойових дій до небезпечного протекторату стала своєрідним інтермецо з іншого світу; А на залізничному вокзалі у Відні, як говорили, вони виграли німецький військовий духовий оркестр.

Третій напрямок відступу привів до Польщі. Передавши зброю, поляки організували для цих людей поїздку до протектората залізницею через Львів, Перемишль та Краків.

Останній чехословацький підрозділ у складі роти залишив Підкарпатську Русь вранці 18 березня. Ще кілька днів останні, хто прийшов, перетинали кордон. Загальні втрати на місцевому полі бою з 14 по 18 березня 1939 р. оцінюються в 40 загиблих та від 100 до 120 поранених. До них слід додати ще 30 чоловік, які загинули в обороні Підкарпатської Русі в неспокійні часи з вересня 1938 року до початку вторгнення Угорщини» - розповів Радек Фольпрехт.

Варто також зазначити, що окупація Чехословаччини стала логічним завершенням процесу ліквідації незалежності країни. Першим етапом цього процесу стала анексія Судетської області, здійснена з 1 по 10 жовтня 1938 року відповідно до Мюнхенських угод.

 Словаччина у свою чергу передала до складу Угорщини південні і східні регіони країни, на 87 % заселені етнічними угорцями.

21 вересня 1938 року, у розпал Судетської кризи, Польща поставила Чехословаччині ультиматум про «повернення» їм Тешинської області, де проживало 80 тисяч поляків і 120 тисяч чехів. 30 вересня 1938 року, у день підписання Мюнхенської угоди, Польща направила Празі черговий ультиматум і одночасно з німецькими військами ввела свою армію в Тешинську область, предмет територіальних суперечок між нею та Чехословаччиною в 1918—1920 роках.

Територія Чехословаччини скоротилася на 38 %, країна перетворилася на вузьку і довгу, дуже вразливу державу, що стала протекторатом Німеччини. Німецькі війська опинилися за 30 км від Праги. Крім того, 3 грудня 1938 року був укладений секретний договір з Чехословаччиною, згідно з яким вона не могла «тримати укріплення і загородження на кордоні з Німеччиною»]. Доля решти території країни, таким чином, була вирішена.

14 березня 1939 року Гітлер викликав чехословацького президента Еміля Гаху в Берлін і запропонував йому прийняти німецький протекторат. Гаха погодився на це і німецька армія увійшла в країну практично без будь-якого опору. Єдину спробу організованої збройної відсічі зробила рота капітана Карела Павлика в місті Містек.

14 березня 1939 Словаччина на чолі з авторитарним союзником Гітлера Йозефом Тисо стала незалежною державою, Підкарпатська Русь була окупована Угорщиною.

15 березня 1939 особистим указом Гітлера Богемія і Моравія були оголошені протекторатом Німеччини.

У березні 1939 року понад 2 тисячі золотих злитків вартістю 5,6 млн фунтів стерлінгів, що знаходилося в Лондоні, було передано з рахунку Національного банку Чехословаччини на рахунок у Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements), керований від імені Рейхсбанку.

Швидка і успішна анексія відносно невеликої, але стратегічно важливої і економічно значної Чехословаччини з її численним (23,5 %) німецьким населенням, створила враження легкої перемоги і спонукала Адольфа Гітлера продовжувати наступ на країни Центральної Європи.

Населення Чехії і Моравії було мобілізовано як робочу силу, яка повинна була працювати на перемогу Німеччини.

Стихійний спротив громадян Чехословаччини німецькій окупації і створення перших підпільних організацій на території Чехословаччини і за її межами почалося незабаром після німецької окупації Чехословаччини. Так, 28 жовтня 1939 року, в 21-ту річницю проголошення незалежності Чехословаччини у 1918 році, в Празі, Брно, Остраві, Кладно відбулися виступи проти окупації, які були придушені. Німецькі війська відкрили вогонь по демонстрантах. 15 листопада 1939 помер поранений 28 жовтня студент-медик Яна Оплетала, його смерть викликала студентські демонстрації. У відповідь окупаційна влада почала масові арешти — були заарештовані політики, громадські діячі, 1800 студентів і викладачів. 17 листопада всі університети і коледжі в протектораті були закриті, дев'ять студентських лідерів страчені, сотні людей були відправлені в концтабори.

В загальному до кінця 1941 року на примусові роботи до Німеччини було вивезено 200 тис. жителів «протекторату Богемії і Моравії» і 100 тис. жителів Словаччини; було ліквідовано довоєнне трудове законодавство, а тривалість трудового дня — підвищена до 10-12 годин; на селян були покладені обов'язки щодо постачання сільгосппродукції. Вивезення сировини, промислових і продовольчих товарів до Німеччини призвело до зростання цін.

У 1943 році близько 350 000 чеських робітників були депортовані до Німеччини. При цьому за наказом Гітлера в жовтні 1943 р. німецька влада відмовилася від будь-якого застосування чеських чиновників на державній службі. В межах протекторату вся невійськова промисловість була заборонена. Більшість чехів підкорилися (як зазначалося в німецьких документах, «з опозиції до свого уряду, а не від дружності до німців») і лише в останні місяці війни активізували рух опору.

Нагадаємо, як повідомляв ГОЛОС КАРПАТ раніше, "The March of Time": Закарпаття в американській кінохроніці 1939 року (ВІДЕО)

Читайте на ГК:У Мукачеві шукають свідків відразу двох вечірніх ДТП (ФОТО)
Читайте на ГК:У Мукачеві зіштовхнулися автомобіль та віз (ВІДЕО)
Читайте на ГК:В Мукачеві сталася ДТП на в'їзді у місто: утворився великий затор (ФОТОФАКТ)
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська
загрузка...