28.10.2016 19:33 Ексклюзив
У Мукачеві на 94-му році життя помер унікальної долі чоловік, неперевершений публіцист, автор майже 80 книжок про знаних і маловідомих постатей Срібної землі.
Не стало людини енциклопедичних знань, літописця минулого та епохи сучасності, перекладача, упорядника низки поетичних збірників, легенди крайової історичної думки Василя Васильовича Пагирі. Не існувало проблеми, з якою не був би знайомий цей знавець минувшини закарпатської землі. Зокрема, вірші почав писати ще наприкінці 30-х, а зараз, не зважаючи на поважний вік, продовжував формувати книжку нарисів про 500 земляків. Не судилося...
Народився автор історичних праць, збірників про видатних краян, інших публіцистичних доробків 1 січня 1923 року у гірському селі Щербовець на Воловеччині. Згодом із батьками переїхав у низинне Мукачево. Як неблагонадійного, його навіть вивезли з рідної землі та до кінця Другої світової війни тримали у одному з концтаборів на території Данії. Покійний В. Пагиря мав лісотехнічну освіту, закінчив кооперативний технікум. Працював у лісництвах Верховини, відтак здобув диплом на філологічному факультеті тодішнього УжДУ, вважався некоронованим доктором наук, неабияким знавцем багатьох історичних процесів, які відбувалися на Закарпатті.
Його друковані роботи можна поділити на кілька груп: праці, присвячені історії міст і сіл, книги з релігійної тематики, нариси, ессе, збірки новел, рецензії, дослідження тощо, – згадує про нього лауреат Шевченківської премії в галузі літератури, письменник і видавець Мирослав Дочинець. – Ми дуже тісно контактували, покійний був надзвичаної працездатності, його талант, щирість, людяність, скромність пам‘ятатимуть усі, кому доводилося з ним співпрацювати. А багатюща бібліотека мукачівця могла б скрасити книгозбірню будь-якої наукової установи. Щоправда, офіційна наука, найперше ужгородська професура не особливо сприймала краєзнавчі розвідки Пагирі, вважаючи його хоча й талановитим дослідником, але аматором.
Особливою плідною діяльність краянина вважалася у написанні нарисів про відомих закарпатців у діаспорі, з якими він листувався і щодня отримував десятки закордонних сповіщень. Між іншим, коли контактував з відомим борцем за людські права Й. Терелею, за ним навіть шпигували кадебісти. Так склалася доля, що спочатку померла його перша дружина, а відтак і друга – пані Олена. До речі, вони побралися, коли від неї у 1987 р. у засвіти пішов чоловік Михайло Троян, доктор історичних наук, професор.
В. В. Пагиря був почесним мешканцем Мукачева, лауреатом літературно-мистецької премії ім. Гренджі-Донського, членом товариства ім. Ю. Венеліна-Гуци, його творчість добре знали на теренах усього Закарпаття. Книжки, написані цією людиною-легендою, стануть найкращим спогадом про його яскраве та майже столітнє життя.
Михайло СИНЬООКИЙ