1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. > >

Відомий закарпатець розповів, що у його будинок прилетів ворожий снаряд

19.03.2023 14:50 Культура

Народний артист України Іван Попович розповів про снаряд, що прилетів у його будинок.

Народний артист України Іван Попович розповів про снаряд, що прилетів у його будинок.

73-річний співак, відомий за шлягерами “Василина” й “Розлук не буде”, і нині живе на валізах. Причому, де б не гастролював, традиційно збирає аншлаги. У першому ж ряді на його виступах тепер сидять не “крутелики”, а наші захисники…

— Їх привозять на концерти зі шпиталів: кого у візку, кого на милицях, — розповідає “Експресу” Іван Попович. — Стараюсь обов’язково підійти до хлопців, потиснути руки й по-батьківськи обійняти…

Ще й частину коштів організатори перераховують потім на допомогу ЗСУ.

А взагалі на моїх виступах можна побачити різну публіку. Як я жартую, від 3 років до 93-х. (Усміхається). Тішусь, що можу й сьогодні виходити на сцену, адже для співака — це найкращі ліки. Тому прагну не зраджувати ні свою публіку, ні свій стиль.

— Це правда, що ваш будинок у Бучанському районі на Київщині постраждав під час навали окупантів? 

— Так. У сусіда хату зовсім знесло, а мою — лише пошкодило. Один зі снарядів проламав броньовані двері й приземлився у підвалі. На щастя, він не вибухнув. Інакше страшно уявити, що було би. (Зітхає). До оселі орки не потрапили, хоча на території (а вона у мене чимала) похазяйнували. Скажімо, в альтанці смажили шашлики й випивали, залишивши після себе пляшки…

Усілякого сміття було потім дуже багато. Не тільки побутового, а й осколків. Ними був всіяний чи не весь двір. Довелося вивезти декілька самоскидів! Дах будинку вже відремонтували (ще перед початком зими), а ось до інших господарських будівель, де, наприклад, вибило вікна, руки не дійшли. Зате відновили електро- і газопостачання, що теж були пошкоджені.

Знаю, що на територію мого маєтку (колись тут був ще й великий дерев’яний будинок, але декілька років тому він згорів) орки заїхали танком. Очевидно, вели звідти перестрілку, бо залишилось чимало гільз. До слова, коли після деокупації все прибирали, я попросив їх не викидати. Маю задум — зробити з того залізяччя якусь скульптуру. Думаю, це буде цікаво… Ось такі справи.

— А ви не хотіли тоді виїхати за кордон чи бодай вивезти сім’ю? 

— Ні. Я був на Закарпатті, потім — у Львові. А ось донька перестрашилася і в перші ж дні виїхала з дітьми (хлопчиком восьми років та дівчинкою тринадцяти) до Іспанії. Три місяці жили там безплатно у моїх знайомих поблизу Мадрида, а згодом винайняли квартиру у Валенсії. Донька знайшла собі роботу, а онуки ходять у місцеву школу.

— Українцям сьогодні дуже допомагають наші найближчі сусіди — поляки. А чому, на ваш погляд, інші сусіди — мадяри — такі негречні? 

— Угорці також приймають наших біженців. Усе розуміють і співчувають. Натомість їхня влада… Воду, як відомо, каламутить Віктор Орбан. Це все — він! Пригадую, буквально за декілька тижнів до повномасштабного вторгнення Росії глава уряду Угорщини їздив до Москви з візитом і казав тоді, що дуже задоволений переговорами з Путіним. А потім яких тільки він заяв про війну в Україні не робив…

— Знаю, що ви відвідуєте нині госпіталі та спілкуєтеся з військовими. Що вас вражає? 

— Їхні відданість і мужність. Не раз доводилося говорити щиросердечно з нашими солдатами. Те, що вони розповідають, шокує… Коли вперше побував у київському військовому госпіталі, де побачив хлопців без рук та без ніг, вийшов звідти одурманений. Не вірилося, що це реальність, а не фільм про Другу світову війну… Дехто з бійців “нашпигований” осколками, але казав, що після операції хоче повернутися на фронт. Якби я був молодший, теж пішов би!

— Iване Дмитровичу, у вас іноді сльози на очі не навертаються? 

— Аякже. Я ж вразливий чоловік. (Після паузи додає). Знаєте, за останній рік у моєму репертуарі з’явилась не одна нова пісня: і “Емігрантська”, і “Україно, я тобою горджусь”. Остання починається такими словами: “Вікова сивина твої скроні покрила. Ти у рабстві була, тепер стала на крила, та імперія зла у політ не пускає. В Україні війна, вона нас об’єднає…” А завершується вірш рядками: “Ми поборемо зло, зацвіте Україна, буде мир і добро, і багата родина. І прозріють сліпі, подамо ми їм руки. Хай щасливі живуть наші діти й онуки”. Тож хочеться, щоб цей день настав якомога скоріше. Я вже й пісню до перемоги написав!

Богдан Бондаренко, газета “Експрес”

Читайте на ГК:На Закарпатті сталася смертельна ДТП (ФОТО)
Читайте на ГК:У Чехії загинула молода мама із Закарпаття
Читайте на ГК:Загинув у день свого народження: Закарпаття втратило ще одного воїна (ФОТО)