Війна війною, а музей у Берегові працює (ФОТО)

Будівля є Пам’яткою архітектури національного значення.

Цей історичний комплекс відомий як найстаріший на Берегівщині. Зведений ще в 1629 році у стилі барокко як одна із резиденцій трансільванського графа Габора Бетлена, він сьогодні носить його ім’я.

Маєток з’явився на місці колишнього монастиря монахів-домініканців, який потім був зруйнований реформаторами в ході релігійних війн. Палац відбудував один із лідерів визвольного повстання 1703-1711 років, теж трансільванський князь, Ференц Ракоці. Тут розмістився сформований з місцевих жителів загін угорської національної гвардії. В чехословацький період в будівлі знаходилася жандармерія, у перші роки радянської влади – прикордонний підрозділ. З 1946-го в колишньому графському маєтку відкрили ПТУ, яке сьогодні стало ліцеєм сфери послуг, але приміщення не використовує, бо навчальний корпус  знаходиться в іншому місці. У 2002-му праве крило головного комплексу почали експлуатувати під музей.

Таку історію розповідає його директор і незмінний екскурсовод Янош Шепа численним переселенцям з різних регіонів України, які зараз мешкають в Берегові й охоче навідуються сюди.

У період військового конфлікту вхід до музею безкоштовний, заклад працює без вихідних, його господар радо приймає відвідувачів. Під час нашого перебування тут саме знаходилася група біженців з Києва та Запоріжжя. Вони уважно слухали розповідь про заснування Берегова, його архітектуні пам’ятки, відомих людей, як всесвітньознана оперна діва Шарі Федак чи олімпійська чемпіонка Ніна Лобова-Гецко, унікальні операції талановитого хірурга Бертолона Ліннера, знаних художників Ганну Горват, Йожефа Гарані, скульптора Василя Муску, інших, з цікавістю розглядали їх доробки.

 З великим інтересом сприймали гості відомості про австро-угорський чехословацький, виключно угорський, карпатсько-український, радянський період на Закарпатті.

“Мій дід, не виходячи із власного будинку, проживав у семи державах,”- на подив переселенців зауважив Янош Шепа.

Затамувавши подих слухали вони й розповіді про побут і традиції тодішніх мешканців міста, оглядали знаряддя покарання крадіїв, ливарні вироби, що виготовлялися в регіоні, яким чином господині формували вручну так звану чігу для бульйонів, яку і тепер можна придбати на місцевому ринку тощо. Не менш заворожуючими були спогадт про існуючі храми на Закарпатті, макети окремих із них, виготвлені з підручних матеріалів, а один навіть із сірників, теж знаходяться в музеї.

Здивування викликали у тимчасово переміщених  нещодавно розсекречені документи НКВД та КГБ, в яких містилося багато брехні про їх та “досягнення” радянських військ. Приміром, комендант Берегова інформував Москву про ніби-то захоплені на залізничному вокзалі 238 вагонів з ворожою технікою. Янош Шепа не полінувався і заміряв довжину одного вагону – вона становила 14,30 м. Отож, їх могло розміститися на залізничній станції не більше 160. І таких прикладів багато. 

Нічого не чули гості і про десятки тисяч репресованих краян, відправлених у сталінські табори із-за єдиної провини – вони народилася угорцями чи німцями,  інші трагічні події.

Не оминули, звичайно, і здобутки берегівчан на ниві виноробства та виноградарства, без яких не сприймається закарпатський край. До слова, в розчищеному від столітніх нашарувань підвалі палацу Шепа створив унікальний, перший на Україні музей на дану тематику.

На завершення екскурсовод запитав у своїх відвідувачів, чи заповнив певні прогалини у їх знанях про Закарпаття, та загалом існуючі режими та перепитії на землях України, чи переписав відому їм з дитинства історію, на що почув схвальні відповіді.

“Ми просто в захопленні від відвідування музею,- каже Голосу Карпат переселенка із Запоріжжя. – Сюди треба приходити принаймні на цілий день, щоб усвідомити унікальність експонатів та розповідей про них.”

Про це гості залишили свої записи у книзі відгуків та щирі слова подяки директору за цікавий екскурс в минуле.

 Здивувало гостей і те, чому держава не дбає про збереження цієї історичної пам’ятки. Дах будівлі ще й сьогодні покритий черепицею австро-угорського та чехословацького виробництва, яка, зрозуміло, вже зносилася і протікає, її потрібно терміново міняти. Однак міністерства освіти та культури, у віданні яких знаходиться заклад, ніяк не можуть вирішити дану проблему. Більше того, нинішнього року музей відзначає 20-ліття із дня заснування, але ніхто навіть не згадав про цей ювілей. Все тримається на ентузіазмі Яноша Шепи, який зумів залучити сюди 7 200 унікальних експонатів, з яких лише 1 300 перебуває в комунальній власності, решта – із його та інших приватних колекцій.

За свій невтомний і повсякденний труд у збереженні історичної спадщини директор закладу відзначений кількома державними нагородами Угорщини. На жаль, жодної української серед них не має. Може, наші чиновники хоча б до Міжнародного дня музеїв, який відмічаємо 18 травня, та з нагоди ювілейної дати заснування закладу, заповнять цю прогалину?

Війна війною і не потрібно все списувати на неї - життя продовжується, а музей працює.

Нагадаємо, У Берегівській ТГ визначили список вулиць, які готуються перейменувати.