1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

У мережі показали Новоселицю та її «родзинки» з висоти пташиного польоту (ВІДЕО)

03.11.2021 22:39 0 Культура

Новоселиця розташована на гористій місцевості у південно-східній частині хребта Гута, за 22 км від міста Виноградів. У різні часи село називалося по-різному: Шовші Фолу, Думбрава.

Новосе́лиця — село в Королівській громаді Берегівського району Закарпатської області України.

Назва Новоселиця походить від слів нові - поселенці, оскільки втікачі-серби, які ховались від переслідувань, утворили серед лісів нове поселення.

Перша письмова згадка про Новоселицю траплається в записах, датованих 1619 роком. Але є відомості, що у письмових джерелах село згадується і раніше — 1378 р. Тепер на території Новоселиці нараховується близько півсотні дворогосподарств, проживає 1500 чоловік. Село славиться своїми вишивками і ткацькими виробами, запальними танцями у супроводі троїстих музик, коломийками і піснями, народними традиціями і обрядами, які передаються з покоління в покоління. Має Новоселиця й свою Америку (присілок на в'їзді) та легедарні печери-скарбниці в урочищі Бурбуляни, де ховали скарби місцеві злодії. Власниками поселення були й відомі барони Перені.

На захід від Новоселиці — мустьєрська стоянка (Археологічна культура в епоху палеоліту. 80—32 тис. років до н. е.).

На території села знаходиться найвища гора регіону — Фрасин (826 м), унікальні пам'ятки природи. На вершині — географічна позначка часів Римської імперії Ще 600 років тому тут діяв вулкан, який викидав на поверхню гарячу воду. В період революційних подій за визволення Угорщини від австрійських поневолювачів прихильники Ференца Ракоці ІІ в цих лісах тримали табір повстанців, які проходили навчання та військові тренування. Ще й донині назва цього урочища збережена.

Цікавим для туристів є й гранітний камінь на самій верхівці з географічною позначкою часів Римської імперії. Ця історична деталь дуже добре збережена. Саме тут, на самій вершині гори, розташовувався спостережний пункт легіонерів, які в ті далекі часи слідкували за дорогами, що вели до Угочі, Хуста, Сату-Маре й оберігали соляний шлях та копачів благородних металів. На сьогодні від цього всього залишилися лише глибокі рови, які захищали об'єкт.

На західній частині гори на висоті 700 м є залишки кар'єру, де добували андезит-базальт і потім із нього виготовляли найрізноманітніші будівельні деталі, а також збирали цінні метали, які висіювали при дробленні мінералу. Цю місцевість назвали Бурбуляни. Зовсім поряд — природні вулканічні печери, у яких можна знайти кам'яне масло — цікаву й рідкісну речовину. Наші пращури дуже добре розуміли, що ця гора є не лише природним скарбом, а й нерозгаданою таємницею підземних багатств, тому приписували народному меснику Пинті всяку-всячину й навіть таке, що лише він знав, де знаходяться поклади золота, природних кристалів. У цю міфічну історію й нині вірять у с. Новоселиця.

Піднімаючи камінь Пинті, місцеві аборигени дуже пильно оглядали землю під ним, шукали сходи до золотих печер. Неподалік урочища Бурбуляни є джерело, вода якого містить у собі дуже багато кремнію — до 18 відсотків, що нещодавно підтвердили науковці області. Тобто вона не має собі рівних у регіоні, й у майбутньому, якщо зміниться економічна ситуація, тут туристам можна буде створити набагато кращі умови для відпочинку, ніж у Європі: вони зможуть використовувати наші природні багатства для покращення стану здоров'я та відпочинку.

У 1919 році, коли Закарпаття ввійшло до складу Чехословаччини, у селі відкрили народну шестирічну школу, навчання в якій велося рідною мовою. Нинішню сільську восьмирічку збудували 1963 року. У 1970 році в селі проведено водогін.

На околиці на схилах кам'янистих гір розташовані великі площі кизилу. У лісах зустрічаються рідкісні види рослин: білий первоцвіт шестипелюстковий, підсніжник білосніжний, шафран та інші. Також тут завжди рясно врожаять черешні. На схід від села розташована пралісова пам'ятка природи «Природний ліс Затисянського лісництва».

Щороку у селі Новоселиця проходить традиційний фольклорний фестиваль «Волоські страви».

Етнографічний музей, який відкрито 1989 року в приміщенні колишньої фари в якій проживали священнослужителі села. Розташований навпроти іншої пам'ятки — Успінська церква (17 сторіччя). Музей має чотири відділи:
1. ткацтво та вишивка
2. знаряддя праці
3. побутові речі
4. світлиця.

Починаючи з 1988 року, у чотирьох кімнатах старовинної хати зібрані 250 різноманітних експонатів: знаряддя праці, костюми повсякденні, святкові та весільні. Всі експонати музею пов'язані з культурою волохів. Ще й досі новосельчани поповнюють музей новими експонатами.

Гордістю села є Дерев'яний храм Успінння Пресвятої Богородиці зведений у 1669 р. у готичному стилі. (подейкують про побудову у XIV-XV ст.) Успінська церква 17 століття. Слугувала церква оплотом і захисником споконвічних національних традицій. Невелика за розмірами, але величава вишуканими архітектурними формами, настінними малюваннями. Церква увійшла до скарбниці українського народного мистецтва. Цікаво, що двері до будівлі зроблені зі суцільної липової дошки. Діяла святиня до 1960 р., в, після чого стала музеєм народної архітектури та живопису. За стилем пам'ятка належить до групи Закарпатських дерев'яних храмів регіону Потисся, у яких з найбільшою повнотою виразився дух готичної архітектури.

Дуб біля святині росте 250 років.

Розташована церква у центрі села на пагорбі. Чому саме це місце невідомо. Але існує така легенда. Колись давно селом проїжджала пані. Вона везла два мішки золота. Невідомо звідки появився великий вітер, піднялася крутіль. Навкруги нічого не було видно. Пані дуже перелякалася і прошепотіла; «Господи, допоможи мені вийти з цієї небезпеки, припини це зло. А за твою ласку, Боже, я на цьому місці, у знак вдячності, побудую церкву». І лише вона подумала — одразу все навкруги стихло, припинилось. На небі з'явилось сонечко. Пані запам'ятала це місце і одразу почала шукати робітників для будови церкви.

Крім цієї існує багато інших легенд.
Наприклад, проходив селом Пинтя-велет. Побачив, що будують церкву. Він взяв сокиру і прийнявся за роботу. Працював недовго, бо його покликали у похід. Свою сокиру затяв у іконостас, щоб коли повернеться продовжити працювати. Велет загинув, а сокира залишилася. У народі кажуть, що вона кожен рік піднімається все вище і вище. І коли її буде видно всім, тоді Пиття повернеться в село.

Більше - на відео ISP EXPRES.

Читайте на ГК:Знайшла прихисток на Виноградівщині: неймовірні шедеври створює переселенка з Харкова (ФОТО)
Читайте на ГК:Зник безвісти ще у 2015 році: захисника з Виноградівщини посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (ФОТО)
Читайте на ГК:Боровся за життя до останнього: клята війна забрала життя виноградівця (ФОТО)