"Там, де білки": історія легендарного села на Іршавщині (ФОТО)

Мова про село Білки, що на Іршавщині.

Світлини села та історію села у соцмережі Фейсбук написав користувач Sasha Ilnitskiy.

Білки - село в Іршавському районі Закарпатської області.

Згадується в Дарувальній грамоті за 1245 рік, яка свідчить, що король Бела IV подарував Білки разом з іншими селами Боржавської долини угорському феодалу Корачоні. Також відомі інші дати - 1338 р. та 1447 р.

Про походження назви села переповідають дві легенди. В першій розповідається про красиву бідну дівчину-білявку Більку. Білька працювала в багатого, старого чоловіка, котрий закохався в неї. Але вона любила бідного хлопця і не відповідала взаємністю панові. Та батьки наполягали, щоб дівчина вийшла за нього заміж. Білька з горя пішла до потоку і втопилася. Селяни відомстили за дівчину: вбили пана і спалили маєтки. Потік на її честь назвали Білка, а поселення, яке виростало на його берегах - Білки.

За іншою легендою, на місці майбутнього поселення збиралися люди, щоб торгувати. Навколо того місця були дерева, а на тих деревах жило багато білок. Кожного разу, коли люди хотіли пояснити іншим, де це місце торгівлі розташоване, їм було важко. То так і почали – просто, але зрозуміло: "Там, де білки".

У XIX столітті Білки вважалися містечком і мали свою печатку і герб. На печатці поселення 1844 року була виноградна лоза і фруктове дерево.

Нинішнє село Білки дуже велике – майже 9 тисяч жителів, до 50 квадратних кілометрів площі і аж 13 мікрорайонів: Ковбасово (відоме різниками, що виробляли ковбасу), Телятинець (є пасовище для телят), Галаштів (тут було рибне озеро), Горб, Перекоп та інші.

Нема такого закарпатця, котрий б ніколи нічого не чув про Білки. Комусь воно пам'ятається гучним храмовим святом – Петра і Павла. Його білківчани відзначають так давно, наполегливо, щиро, широко і забуваючи про все інше на світі, що за "совєтів" цього дня – 12 липня – влада вирішила відзначати і День села: велелюдність на заходах була забезпечена.

Селяни не образились: вони дуже гармонійно поєднали релігійне з мирським. Зранку - служба в храмі, по її закінченні - на площі демонстрація трудових соціалістичних звитяг сільгоспрацівників. В одній руці – червоний транспарант "Слава!", в іншій – церковні "пацьорки" (спеціальні солодощі, які виготовляли саме на честь храмового свята) – так і прославляли славне село Білки.

Чимало закарпатців, почувши назву Білки, на мить зануряться в дуже-дуже глибокі спогади, після чого розпливуться в посмішці і видихнуть: "Ох, і сливовиця ж у тамтешніх". Білківська домашня палинка і справді славиться далеко за межами села. Одну з історій, пов'язаних із місцевим міцним напоєм, розповідає в книзі "Іду до людей" журналістка Тетяна Грицищук. Це спогади білківського кукурудзовода Юрія Пітри.

"Брежнєв дуже любив нашу самогонку, особливо сливовицю. Брав із собою на охоту. В Білках був завод, розливали сливівку в чакушки, 250-грамові пляшки. І було ще вино "Троянда Закарпаття". Каждий раз у Москву я віз повний куфер (валізу, - Ред.) напоїв, які напередодні привозили мені знайомі із сусідніх сіл. Ото була найліпша палинка у районі. Для Брежнєва відбиралася лише та, що зберігалася у бочці з ипирі (шовковиці, - Ред.). Презенти передавав секретарю обкому партії, а він - Брежнєву. Коли їхали у поїзді на сесії в Москву (Юрій Пітра був депутатом 27 років поспіль), то за 26 годин треба було щось робити. А ми і робили – пили із секретарями Закарпаття, Івано-Франківщини, Львова нашу славну сливовицю. Були молоді, здорові, то і упити бировали (могли). До мене приходили усі пани з області під приводом відвідати відомого кукурудзівника. А насправді всі хотіли нашої сливовиці", - такі ось спогади.

За іронією долі, у селі, яке споконвіку славиться серед земляків самогонкою, розташований закарпатський "пам'ятник тверезості".

Кажуть, що він єдиний в Україні. Знайшов його в 1992 році один з активістів Товариства тверезості на сільському цвинтарі - це металевий хрест із написами "Пам'ятник братства тверезості заведеного от Пія Папи ІХ 1874" та "Хрест побєділ поганство, побєдіт і п'янство".

Чому саме Білкам Папа зробив такий подарунок? Розповідають, що в селі свого часу було дуже багато шинків та корчм, в яких хмільні напої можна було брати не тільки за гроші, але і за домашні харчі - м'ясо, сир, картоплю. Церква, аби роботящі селяни не "потонули" в горілці, пішла на такий крок. Кажуть, що спрацювало. І не дивно, бо білківчани дуже набожні люди, тож до слів батюшки не тільки прислухаються, але і слідують ним. Тим більше, що Хрест перенесли в центр села, до самого храму, тож бачить його кожен, хто йде до церкви.

Кілька слів про сам храм. Свято-Успенський греко-католицький храм в селі Білки – архітектурна пам'ятка ХVІІІ ст. У радянські часи тут був музей атеїзму, завдяки якому вдалося зберегти унікальні розписи 1863 р. Фердинанда Видри та Іоана Вейріха. Біля церкви розташована капличка з мощами підпільного отця Петра Ороса, застреленого міліціонером у 1953 році.

Та все ж, для більшості закарпатців Білки асоціюються не з храмовим святом і навіть не зі сливовицею, а з неймовірної сили богатирем Іваном Фірцаком-Кротоном, який народився в цьому селі і помер у ньому. У 1928 році він був визнаний найсильнішою людиною планети. Деякі силові трюки дужого закарпатця досі ніхто не може повторити. Білківчани пишаються земляком і не втомлюються повторювати вражаючі факти про нього.

Так, в Іспанії на кориді Кротон голіруч переміг бика, звалив його на плечі і відніс до найближчого ресторану.

Через бійку з односельцем Клином, під час якої Іван Фірцак виламав дубовий хрест, яким лупцював нападника, його посадили до в'язниці, звідки він утік, вирвавши ґрати.

Міг спокійно тримати на витягнутих руках 30-літрові чавунні бідони з молоком.

Міг зрушити з місця дерев'яний будинок.

Дід Кротона - Іван Вільховіч - в лісі вбив ведмедя поліном, за що в селі його прозвали Силою.

Підлітком Кротон пошкодував корову і, впрягшись в плуг, сам зорав поле. Коли телиця пошкодила ногу, Іван приніс її додому на плечах.

Виграв бій з японським борцем Токедзо, який був на 20 кг важчий.

Щоранку снідав яєчнею із 40 яєць.

26 липня 2009 до 110-річчя від дня народження Івана Фірцака в центрі с. Білки йому відкрили пам'ятник. Монумент виконав скульптор Микола Глеба із суцільної гранітної брили вагою 7,5 т. Позував для пам'ятника Василь Вірастюк.

А ще Білки - село співоче. Чого лиш вартий відомий Степан Гіга. Свого "Гігу" має і чи не кожна родина.

Мабуть, найменш відомим фактом про Білки є той, що в селі колись був замок. Про залишки слов'янського городища (VIII–IХ століть) лишилася тільки народна легенда. Селяни збудували замок на горі, аби рятуватися від неприятелів. Звали ту гору Городищем. Коли на село стався потужний напад татарської орди, то жінки з дітьми прокопали під замком підземний хід, поки чоловіки тримали оборону. Так всі врятувалися – а от замок, люди кажуть, провалився під землю, тепер навіть слідів від нього вже не помітно.

Нагадаємо: В мережі показали, як закарпатці святкували День Закоханих (ВІДЕО)