Севлюш в чехословацько-радянських відносинах наприкінці Другої світової війни (ФОТО).

Деякі дані та факти з воєнного життя теперішнього Виноградова після розсекречення ввійшли в історико-краєзнавчий нарис «Виноградів – моє місто» і публікуються вперше.

Голос Карпат продовжує знайомити читачів із найцікавішими, на думку редакції і автора, розділами книги закарпатського краєзнавця, виноградівця Івана Біланчука.

Раніше у нас вже були опубліковані розділи «Коли був заснований Севлюш?», «Виноградарство і виноробство у Виноградові», «Оборонне значення Чорної Гори», «Почесні гості палацу Перені у Севлюші» та «Севлющани у війнах». Сьогодні Вашій увазі шоста частина «Чехословацькі-радянські відносини наприкінці 1944 року», яку можна знайти на 146-148 сторінках книги.

Досить складними виявилися взаємовідносини між Чехословаччиною і Радянським Союзом на звільненій території Закарпаття. Урядовим уповноваженим на визволеній території Підкарпатської Русі було призначено міністра економіки і розвитку Чехословаччини Франтішка Нємеца. Після приїзду чехословацької місії 28 жовтня 1944 року її чекала перша неприємна звістка - щоб блокувати її діяльність на відновлення місцевих органів влади Чехословаччини командування 4-го Українського фронту більше половини Підкарпатської Русі оголосило зоною воєнних дій, в яку заборонялося входити навіть Ф. Нємецу.

В цю зону ввійшли округи: Велико-Березнянський, Перечинський, Ужгородський, Мукачівський, Свалявський, Воловецький, Іршавський і Берегівський, хоч як відомо Ужгород було звільнено ще 26 жовтня і на вказаних територіях бойові дії уже не велися. І взагалі потрібно сказати, що серйозного опору при захопленні Закарпаття не було. Як наслідок, ці округи випали з поля зору і дій урядового Уповноваженого. Другою метою було, щоб в цій зоні бойових дій, очолювані І. Туряницею небагаточисельні комуністи з допомогою військової контррозвідки та політуправління могли створити незалежну від Чехословаччини республіку під назвою Закарпатська Україна. Прийшлося урядовій чехословацькій адміністрації розміститися в Хусті. Так як Севлюш входив у зону дії чехів в місті була організована військова комендатура. Її очолив поручик Степан Фантич. Ці дані ще не публікувалися, бо в радянський час це замовчувалося.

Важкий бойовий шлях пройшов Степан Михайлович Фантич. Восени 1939 року нелегально перейшов угорсько-радянський кордон, за що був засуджений і відбував покарання в таборах на лісорозробках на Півночі Росії. На початку 1943 року добровільно вступив у ряди Першого Чехословацького корпусу, у складі якого пройшов з боями визволяючи міста і села України. Під час війни С.М.Фантич був тричі поранений. Після того як чехословацьку комендатуру з Севлюша витіснили радянські військові воював до звільнення Чехословаччини від фашистів. За бойові заслуги нагороджений орденами і медалями Чехословаччини та Радянського Союзу.

У кінці 1945 року він був демобілізований з Чехословацької армії і повернувся у Севлюш. Тут одружився. Згодом працював в Ужгороді керуючим Державним банком, а потім в облвиконкомі.

У 1957 році з відзнакою закінчив Київський інститут народного господарства, був запрошений на викладацьку роботу у цей же вуз. Тут підготував низку праць по економіці Чехословаччини і захистив кандидатську дисертацію. Президент Чехословаччини Людвік Свобода, будучи в Києві, особисто зустрічався з Степаном Михайловичем і вручив йому почесну грамоту. Підготував до захисту докторську дисертацію, але через важку хворобу не зміг її захистити.

Помер у Києві 13 жовтня 1994 року, був похований з усіма військовими почестями як учасник визволення м. Києва.

На жаль виноградівцям майже не відомий, широкий загал більше знає його молодшого брата Володимира Михайловича, як шанованого хірурга.

4 листопада 1944 року був організований чехословацький окружний народний комітет під керівництвом Івана Петровича Фотула. Міський народний комітет очолив Сірко. Ця сторінка історії у радянський час взагалі замовчувалася. Завдяки пошукам вдалося дізнатися, що І.П.Фотул в Чехословацькій армії дослужився до капітана, жив у Кошіцях.

12 листопада 1944 року на загальних зборах населення під керівництвом політпрацівників Червоної армії було обрано окружний і міський народні комітети, їх головами стали Михайло Іванович Гандера і Михайло Петрович Кормош. У листопаді 1944 року в Севлюші військову радянську комендатуру організував майор Анучін.

Адміністрації Ф. Нємеца все ж таки вдалося створити Народні комітети в тій частині Підкарпатської Русі, яка не входила в зону бойових дій: в Рахівському, Тячівському, Хустькому, Волівському (Міжгірському) і Севлюшському округах. Але як було сказано вище за допомогою військових комендатур окружні партійні організації комуністів створювалися паралельні комуністичні народні комітети. Вони доволі безпардонно витісняли чехословацьких адміністраторів. Активну державотворчу роботу службових осіб Чехословаччини відкрито і демонстративно паралізували місцеві прихильники радянізації у співпраці з командуванням 4-го Українського фронту. У боротьбі за владу в Севлюші з 10 по 12 листопада були навіть перестрілки.

Так, 15 листопада 1944 року в розташування навчального полка 1-го Чехословацького армійського корпусу, який дислокувався в Севлюші прийшли офіцери Червоної Армії забирати воїнів цього полка в якості "добровольців" у Червону Армію. В результаті між командиром цього Чехословацького підрозділу і прибувшими туди радянськими офіцерами виник конфлікт, який закінчився тим, що всі воїни Чехословацького полка з уродженців Підкарпатської Русі були відправлені на передову 4-го Українського фронту в якості "добровольців", а інші, в тому числі полковник К. Стржелка були випроваджені в розпорядження штабу 1-го Чехословацьаого корпусу. А ось як цей інцидент висвітлено в газеті ЦК КПЗУ "Закарпатська правда": "Чехословацькі офіцери виступили проти воїнів Червоної Армії із зброєю в руках і тому їх випровадили із Закарпатської України в Словаччину". Як бачимо дезінформація, брехня і обман були на озброєнні з самого початку радянського періоду цієї газети, яка в Чехословацький період вважалась народною.

Москва перестала церемонитися з адміністрацією Немеца. Військові комендатури фронту почали розганяти Народні комітети, створені Ф. Нємецом, всіляко перешкоджати по мобілізації в Чехословацький корпус.

З допомогою народних дружинників, очолюваних офіцерами Червоної Армії організовували провокації направлені на виживання із краю чеську адміністрацію. Сутички між дружинниками і чехословацькою поліцією нерідко доходили до застосування зброї. В одній із них у місті був поранений дружинник Неймет, а в іншій був убитий Орос. Це дало підставу, щоб командуючий військами НКВС в тилу фронта генерал-майор Філатов направив телеграму-ультиматум про негайне залишення території Закарпаття чеських підрозділів. Після цього, 8 грудня адміністрація Ф. Нємеца виїхала за межі краю, в якому перебувала майже півтора місяця - з 28 жовтня.

А як справи розвивалися у Севлюші? Поневірння жителів міста, яке від воєнних подій по його визволенню не постраждало, але демографічно їх кількість значно скоротилася. Особливо поменшало чоловіків. Мобілізація, втрати на фронті, полон, еміграція, добровольці в Чехословацький армійський корпус позначилися негативно на їх кількості. Але радянська військова машина потребувала "гарматного"м'яса. З жовтня 1944 року велася цілеспрямована робота з примусової мобілізації юнаків і всіх чоловіків призовного віку. Щоб трохи замаскувати цей процес придумали навіть новий термін "добровільна мобілізація". З міста майже всіх поголовно мобілізували. На жаль, не маємо точної кількості людей уродженців міста, які поповнили ряди 1-ої гвардійської та 18-ої армій. Після короткочасної підготовки вони воювали у Польщі, Словаччині та Чехії. Поки що не вдалося документально встановити кількість мобілізованих у радянську армію, але про масштабність забраних, часто примусово (треба мати на увазі, що закарпатці не були громадянами СРСР) свідчать немалі втрати наших жителів.

Всього полеглих по яких є достовірна інформація 50 осіб. Що кидається в очі при уважному прочитанні списку? Це, що всі за винятком двох чоловік були мобілізовані в листопаді 1944 року, а полегли в першому кварталі 1945 року. Це свідчить, що їх посилали в бої майже зовсім не підготовленими, вони не мали досвіду, тому так багато з них і гинули вже в перших боях. Адже наші земляки попадали в екстремальні умови, порядком не знаючи російської мови, законів, порядків які існували в Червоній Армії. Більшості з них були не під силу величезні фізичні навантаження з якими вони зіткнулися в ході воєнних сутичок. Для втягнення в бойову роботу потрібно було більше часу, але його не було - потрібне було "гарматне м'ясо", яким служили новобранці. Зверніть увагу, хто був мобілізований під виглядом добровольців.

16 чоловік із 50-ти, що загинули не мали ще й 18 років, а двоє (Палюх Ю. І та Довжанчук А.П) ледь заповнили 17 років. Найстарший серед полеглих - Шкопитко І. Він мав 48 років. Всі загиблі були українцями. Угорців у Червону Армію не брали, як представників "ворожої" національності. Зокрема в цілому по краю відправили додому з мобілізаційного пункту 166 угорців.

Тих, кому історія Виноградова від Івана Біланчука припала до душі, інформуємо, що придбати «Виноградів – моє місто» можна в магазині «Екзотика» по вулиці Миру, супермаркетах «Гранд» по вулицях Станційна та Копанська. Також книжку можна замовити онлайн, звернувшись до адміністратора ФБ-пабліка «ВИНОГРАДІВ СЬОГОДНІ - місцеві події, дискусії, ракурси (Валіція)» Віктора Чернікова.

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber