Нещодавно світ побачив історико-краєзнавчий нарис «Виноградів – моє місто», авторства закарпатського краєзнавця, виноградівця Івана Біланчука.
Ця, без перебільшення, унікальна книга захоплює своїм змістом вже з перших сторінок. Річ тут не лише в непублікованих раніше історичних фактах, архівних довідках та світлинах. Головна її цінність у манері подачі змісту автором. Завдяки йому легко розуміється і сприймається надзвичайно цікава історія Виноградова - давнього Севлюша. Міста, яке вже в далекому минулому мало важливе стратегічне значення та пам'ятає не одну криваву битву за володіння ним.
Голос Карпат продовжує знайомити читачів із найцікавішими, на думку редакції і автора, розділами книги «Виноградів – моє місто». Раніше вже були опубліковані розділи «Коли був заснований Севлюш?», «Виноградарство і виноробство у Виноградові» та «Оборонне значення Чорної Гори». Сьогодні Вашій увазі четверта частина «», яку можна знайти на 105 – 106 сторінках книги.
Почесні гості палацу Перені у Севлюші. Хто ж серед них був?
Під час угорської окупації 39-44 помістя Перені не обходили увагою видатні особи. Такої честі палац удостоївся і під час його відвідин Августином Волошином - першою особою Карпатської України.
Після першого Віденського арбітражу, коли значна частина Підкарпатської Русі відійшла до Угорщини, у володіння А. Волошина у Словачччині також потрапили до Угорщини.
У нього виникло бажання обміняти землеволодіння з бароном Перені. Останній вирішив спочатку оглянути помістя А. Волошина. Ось як згадує ці відвідини баронеса Елеонор. З ними поїхав також спеціаліст - керуючий помістям у Севлюші - Дєрфі. Будова яку представляли як «палац» виявилася спорудженим у швейцарському стилі шале з угорськими елементами XIX століття. Якщо б обмін відбувся там потрібно було жити, хоча б тимчасово, тому взяли все до уваги. Зима була суворішою ніж у Севлюші. Тамтешній палац був малим з поганим плануванням, з нефункціональною малою кімнатою. Через вікна проникав їдкий сморід від хліва, який знаходився в якихось ста метрах. Потім подивилися виноградник. Був великий, але нічого не вартий, тому що кущі не були належним чином доглянуті. Дєрфі спеціаліст-винороб дивився на них льодовим поглядом. Орні землі розтягнулися поздовж річки вузьким пасмом, їх було не більше 30 гольдів (трохи менше 15 га). Лише в лісі можна було знайти якусь фантазію. У ньому були добрі дороги. Звичайно, вони були проти обміну свого красивого володіння на цей несмак, про що відкрито заявили уповноваженому А. Волошина. Жіга повідомив про це прем'єр-міністра письмово.
Чекали, коли на них впаде меч. Днями не відбувалося нічого. Потім однієї неділі велике чорне авто зупинилося перед входом у палац. Номерний знак R1. Знали, хто приїхав у ньому. Між іншим того дня не чекали на гостей.
Волошин був таким, як показують попів на антиклерикальних плакатах у Німеччині - товстим і з жирною шкірою. Приблизно шістдесять років міг мати, але спожив багато вечерь, якими так відоме домашнє господарство греко-католицьких священиків. Був простим, але розумним і це певно, що більш амбіційний ніж основна маса русинів. Ця невідома, але потенційно великої влади особа була досить страшнуватим типом у своїй позиції. Одягався як священики - в чорне. Потрібно підкреслити, що Елеонор емоційно була налаштована вороже, хотіла принизити його, звернувшись до нього без ніяких титулів, просто на "Ви". В угорській мові того часу, це сприймалося як зневага. Потім запропонувала йому вина, але він відмовився посилаючись на заборону лікаря.
Потім зайшла мова про вибори, які мали відбутися на слідуючий тиждень. Виходячи з цієї обставини можна точно встановити точну дату відвідин А. Волошина палацу Перені. Це було в першу неділю лютого 1939 року. Елеонор не досить схвально відгукнулася про підготовку до виборів, зокрема їй не сподобалася велика кількість пропагандистських плакатів із зображенням Августина Волошина з надписом: "Наш батько - прем'єр-міністр». Вона була впевнена, що він платив за це і на її думку у Севлюші отримав би лише чверть тих голосів виборців, які він мав.
У той же час вона намагалася бути об'єктивною, відмітивши, що він бездоганно говорить по-угорськи, а також і те, що його підтримували, особливо в гірських районах, так що його в будь-якому випадку обрали б саме його.
Потім він звернувся до неї: "Яке ваше враження про мій будинок?" "Цілком придатне для холостяка, але ж Ви прекрасно розумієте, що я вважаю неможливим щоб я жила в ньому" - відповіла вона. Елеонор підкреслила, що з неочікуваною для неї швидкістю він зрозумів ситуацію і їхнє небажання помінятися помістями.
Цікаві, дещо несподівані висновки можна зробити із візиту А. Волошина до барона Перені. Останній період його діяльності на посаді прем'єр-міністра його звинувачували у сповзанні до авторитарного стилю керівництва, з чим в дечому можна і погодитися. Видно обставини вимагали діяти саме так. Але як видно із вищесказаного в особистому житті він залишався людиною чесною, високоморальною. Адже він міг би, скориставшись своєю посадою, викликати до себе барона, здійснити певний тиск, щоб заставити його до неадекватного обміну. Та ні, він приїхав, як приватна особа, зверніть увагу без охоронців (хоч в той час в краї безчинствували угорські і польські диверсанти) та без особливих претензій змирився з відмовою.
Не знаю, чи хтось із сьогоднішніх можновладців будь-якого рівня повівся би адекватно, все-таки не рівня вони цій постаті, не доросли до нього ні в етичному, ні в моральному плані.
Гостем палацу був і славнозвісний Міклош Горті. Деякі виноградівчани ще пам'ятають, як на початку сорокових років, щоліта біля палацу на головній дорозі зупинялися три чорні авто. З останньої виходили два пани і поспішали до палацу, в якому між іншим щорічно лише декілька днів проводив суворий барон. Інший час проживав у Будапешті. Через декілька хвилин поважні пани йшли разом з управителем помістя Дєрфієм, який шанобливо наближався до середньої автомашини, з якої вийшов статний пан одягнений у бриджі і доповідав йому що барон не перебуває вдома і буде дуже шкодувати, що не зміг прийняти гостем вітийза Міклоша Горті, його високу Величність. Тому, що той що вийшов з машини і обмінявся рукостисканням із управляючим був регентом Угорщини і головнокомандуючим і відчував, що було б непорядним проїхати без зупинки перед палацом, і не переконатися, чи випадково не є вдома барон, охоронець корони. Ця подія відбувалася декілька разів, коли М. Горті їхав на Міжгірщину у свій мисливський будиночок. Там і тепер є урочище, які і досі називають "Гортіївка".
Тих, кому історія Виноградова від Івана Біланчука припала до душі, інформуємо, що придбати «Виноградів – моє місто» можна в магазині «Екзотика» по вулиці Миру, супермаркетах «Гранд» по вулицях Станційна та Копанська. Також книжку можна замовити онлайн, звернувшись до адміністратора ФБ-пабліка «ВИНОГРАДІВ СЬОГОДНІ - місцеві події, дискусії, ракурси (Валіція)» Віктора Чернікова.
Більше за темою
Елеонора Перені та Виноградів: в мережі розповіли історію баронеси та родинного маєтку (ФОТО)
Угорці Виноградівщини відреставрували мавзолей баронеси Перені та Ласло Оцила
В мережі розповіли про парк та палац барона Перені у Виноградові