Павло Бедзір повертається на Закарпаття

Так склалося, що українську культури творили переважно люди, яких не визнавали за життя, але які стали максимально шанованими одразу по своїй смерті.

Особливо це стосується Закарпаття. Тут подібною персоною став художник Павло Бедзір (1926 – 2002), яким за життя опікувалися передусім “мистецтвознавці у цивільному”, а також дуже вузенький прошарок щирих його прихильників і творчих спадкоємців, яких ніколи не буває багато.

Павло Бедзір абсолютно не вписувався у концепцію соціалістичного реалізму, він захоплювався східною філософією, був одним з перших практикуючих йогів на Закарпатті, тому мріяти про якісь виставки і альбоми у радянську добу йому не доводилося. Та й у порадянську добу його шанували переважно на словах, проте чверть століття до якогось серйозного зібрання і пропаганди його спадщини якось не доходило.

І тільки зараз в ужгородському видавництві О.Гаркуші нарешті уклали альбом “Павло Бедзір. Графіка. Живопис” , виданий за кошти обласного бюджету.       Книжка на 148 сторінок містить понад сотню репродукцій графічних і живописних робіт майстра, а також його численні фотографії і коментарі мистецтвознавців.

Книжка уперше системно подає увесь доробок одного з найцікавіших закарпатських художників ХХ ст.., а це і його живопис, і графіка 60-70-х років і знаменита серія 70-х років про дерева, і унікальна орнаментика кольоровими ручками, і портрети, і різні інсталяції.

Біографія майстра унікальна – він навчався у найкращих освітніх закладах Підкарпатської Русі, відтак став одним з перших учнів Ужгородського художньо-промислового училища, заснованого А.Ерделі і Й.Бокшаєм. унікальна його фотографія із військового квитка у формі радянського солдатьа з написом “Не забуду мать родную”. З 1950 р. стає ужгородцем, після чого це місто вже неможливо уявити без Бедзіра. Тільки 1996 р. отримує свою першу і єдину обласну премію, але перші його альбоми вихолдять тільки посмертно.

Автор альбому Михайло Сирохман не тільки підібрав найбільш репрезантивні репродукції, а й написав по суті першу розгорнуту 70-сторінкову біографію майстра, де викладено його шлях до висот, поневіряння, пошуки, втрати і здобутки. Компетентна оповідь духовного учня П.Бедзіра час від часу переривається монологом самого майстра, як він був зафіксований тогочасними журналістами.  

Цю біографію вдало доповнюють спогади конгеніального поета, Шевченківського лауреата Дмитра Креміня, а також відданого учні і головного оберігача спадщини майстра – Павла Ковача. Останній зберіг у своїй майстерні багато робіт П.Бедзіра, його архів і бібліотеку, створив на цій основі неофіційний музей майстра.

Нині П.Бедзір тільки починає повертатися до нас. Це була людина, що органічно не здатна була брехати, тому вона абсолютно не вписувалася у добу, просякнуту брехнею наскрізь. У принципі, не можна сказати, що навіть зараз наша духовна атмосфера змінилася аж настільки радикально, щоб цей художник став для нас органічним. Ні, ми і далі живемо за подвійною, а то і за потрійною мораллю, ставлячи одним свічку, а іншим – кочергу. Тому П.Бедзір залишається на диво актуальним для нас і навіть ше далеко не пізнаним і не освоєним. Для нашої контраверсійної доби він максимально актуальний, тому альбом дуже на часі.

Даний альбом – тільки перша спроба ґрунтовно осмислити творчість без сумніву геніального автора. За нею обов’язково мають послідувати наступні, а відлита і створення його меморіального музею. Саме про це мовилося на масштабній презентації даного альбому у стінах обласної адміністрації.

Сергій Федака.

Нагадаємо, унікальні церки Закарпаття під загрозою.