Нещодавно на дошках оголошень у Виноградові окрім анонсів дискотек, папірців «здам-винайму» кімнату та пропозицій поїхати на збір ягід до Польщі, з’явилося ще...
Про те, чому біг є панацеєю від депресії та стресу і чи скоро у Виноградові з’являться масові марафони, розповідає сам Сергій, та постійний учасник забігів Валерій Нечаєв.
- Сергію, як з’явилася ідея створити подібний рух? Як вдалося організувати перші забіги?
Ну, почну із того, що я завжди приділяв велику увагу спорту. Раніше я професійно займався футболом. Згодом перейшов на аматорську гру. Проте футбольних аматорських матчів у Виноградові організовувалося не так багато, як цього хотілося б. Крім того, більшість моїх друзів теж не були великими прихильниками футболу. Довелося знайти спортивне заняття, яке б підійшло нам усім. Тому я організував пробіжки на великі дистанції. Згодом, створив групу «Вконтакті», аби не обдзвонювати знайомих кожного разу, повідомляючи дату наступного забігу. А потім якось природньо виникла ідея залучити до цього більше людей. Два тижні тому я роздрукував оголошення, розвісив їх у Виноградові. І це дало свій ефект, люди зацікавилися. У групі з’явилася понад сотня потенційних учасників. Щоправда, зараз на пробіжки приходять лише 10-15 людей.
В.Нечаєв: У 2007 ми з друзями серйозно захопилися бігом на великі дистанції. Було літо, у нас було багато вільного часу. Кожного ранку, о 6-ій годині, ми збиралися і неспішним кросом бігли на Виннички. Там уже купалися, встигали трохи «побути на природі» і верталися назад. Можна сказати, що з того часу все й почалося.
- Хто найчастіше приходить на забіги?
С. Чех: Переважно молодь. На перший забіг до нас прийшов 12-річний хлопчина. Чесно кажучи я навіть трохи переживав за нього. Але він молодець, достойно пробіг усі три кілометри, не відставав від групи, тримав темп… Тепер літо, в учнів, у студентів тривають канікули. У Виноградові є не так багато можливостей цікаво провести час. Тому всі й сидять за комп’ютерами, не виходять з будинків. Та я переконаний, що біг на великі дистанції стане для виноградівців непоганою альтернативою інтернет-серфінгу.
- Кажете, наймолодшому учаснику 12. А скільки років найстаршому?
С. Чех: Найстаршому 29. Чесно кажучи, дуже хотілося б бачити серед наших марафонців людей, яким є за тридцять, за сорок років. Нещодавно я проглядав спеціальні рекомендації в інтернеті. Виявляється, люди, яким є біля сорока років, мають фактично такий же фізичний потенціал як і молодь. Звичайно, якщо у них немає якихось важких чи хронічних захворювань. А якщо людина добре себе почуває, думаю, ніякий вік не стане їй на перешкоді.
Але ж ви самі розумієте — чим старшою є людина, тим у неї є більше обов’язків, справ і менше вільного часу. Чому ви все-таки переконані, що кілька вільних годин особистого графіку варто витратити на участь у марафоні, а не на відпочинок?
В.Нечаєв: Бо я не знаю кращого засобу зняти стрес, відключитися від усіх проблем, підняти собі настрій, ніж пробігти кілька кілометрів неспішним кросом, а після того ще й скупати у річці. Що до мене, то я працюю адвокатом. Робота вимагає великої віддачі, розумової концентрації, постійної нервової напруги. Буває, що до кінця дня відчуваєш себе абсолютно виснаженим. Якщо в такому стані ще й вдома засісти за комп’ютер чи телевізор, можна себе просто «довести». А сюди приходиш, виймаєш навушники від плеєра, вмикаєш улюблену музику і починаєш бігти. Через кілька хвилин усі хвилювання, нав’язливі думки зникають самі по собі.
- Як, вважаєте, як скоро у Виноградові будуть проводитися масові забіги?
С. Чех: Звичайно, хотілося б аби нас було більше. Тоді бігти набагато цікавіше. І, думаю, це цілком реально. Чимдалі до нас приходить все більше бажаючих. У забігах уже беруть участь і приїжджі, туристи. Так, минулого тижня до нас приєдналися хлопець із дівчиною, які приїхали до Виноградова з Донецька. Вони вже встигли обійти усі тутешні кафе, обдивилися усі пам’ятки, тому й не знали, куди б іще податися ввечері. Тут вони й натрапили на оголошення про забіг і вирішили приєднатися. Люди приходять з різних причин. Хтось – аби скинути зайву вагу, хтось – аби цікаво провести час, хтось – аби знайти нових друзів. Після 5 кілометрового забігу «до кар’єру», ми вже повертаємося не поспішаючи, знайомимося, розмовляємо. Завжди стараємося триматися групою, слідкуємо за тими, хто відстав…
Уже сьогодні серед марафонців є люди, що не пропускають практично жодного забігу. Це Юрій Сорводі, Габор Гомокі, Норберт Варга, Таня Гільденбрант… Я впевнений, з часом наші марафонські забіги стануть масовими, хоча б на 300 людей. Це було б чудово.
Олена Добош
Читайте також:
- Золотий десяток "летить у небо": яйця врізали рекордний стрибок в магазинах
- Як надалі проходитиме мобілізація: Зеленський зробив важливі заяви
- Після вибуху: як збирають гриби в одному з атакованих Росією закарпатських районів?
- Зміїний володар: що знайшов закарпатець у Верхніх Воротах й чому всі оторопіли від його вчинку? (ФОТО, ВІДЕО)
- Поділитись:
- Twitter(X)
- Telegram
- Viber