"Динамо" вперше без Ліги чемпіонів, "Металіст" уперше з чемпіонською Лігою.

<p>Коли шило міняють на мило, залишається багато піни. Й більш нічого.</p>

Коли шило міняють на мило, залишається багато піни. Й більш нічого.

Спорт: Динамо вперше без Ліги чемпіонів, Металіст уперше з чемпіонською Лігою

Тому скільки б не «хорохорився» Олег Блохін після того, як обійняв таку довго очікувану посаду в рідному клубові, користі від його появи в «Динамо» поки що — абсолютний нуль. Навіть на тлі неоднозначних динамівських сезонів Сьоміна нинішній сезон Блохіна – однозначний крок назад.

«Таврія» позбавила «Динамо» шансів

на друге місце (ФОТО: sctavriya.com)

І не лише в суто спортовому плані. Уперше в українській історії опинитися поза чільним дуетом –малоприємна місія для будь кого, не кажучи вже про справжній символ клубу, проте разом із тим втрачено не стільки позицію в таблиці, скільки реноме, престиж.

Новоспечений динамівський тренер мав удосталь часу, можливостей і ресурсів, аби принаймні фінішувати в зоні Ліги чемпіонів. Проте саме він став основною причиною такого ганебного фінішу. Не хочеться наразі зловтішатися, згадуючи зайве, яким саме чином Олег Володимирович приходив до «Динамо». У тій ситуації залишалися ображеними люди, які так чи інакше розраховували на Блохіна в іншій іпостасі. Розсудити сторони, розібратися, відділити зерно від полови могло лише саме життя. Ось воно і розставило все на своїх місцях.

І ось тепер відсутність Олега Блохіна в збірній України вже не відчувається. Як у «Динамо» ще не відчувається його присутність. «Я, я, я, я» — приблизно так охарактеризував колись Артем Мілевський в розмові з відомим російським телефонним хуліганом (назвемо його так) Вованом основотворчі принципи роботи уславленого футболіста. Від інших гравців «Динамо» — тих, котрі ще не встигли побити горщики із О.В., — з приводу тренерських методик останнього можна було розбірливо почути теж чи не єдиний нюанс: мовляв, Блохін – чудовий тренер-мотиватор. І все.

Заїждженість цієї фрази водночас шокує й дивує. Який там мотиватор на біса потрібен футболістам-мільйонерам, для яких завше актуальна боротьба за першість? Кого потрібно мотивувати в «Динамо», аби змагалися за перші місця? Мотиватор – вочевидь той, хто має в своєму арсеналові передовсім такі «аргументи», як розмахування кулаком та кріпке слівце. Як, приміром, Кварцяний. Або як Таран, який налаштовував на матчі хлопців, які місяцями не бачили зарплати. «Динамо» ж у ситуації, що склалася, потрібен був просто кваліфікований тренер. Або так: ТРЕНЕР. На жаль, на це місце після немотивованого й якогось раптом розм'яклого й аморфного російського пенсіонера прийшов не стільки Тренер, скільки Месія. Його таким призначили. Пам'ятаєте, як після першої ж гри Блохіна на новій посаді (проти «Зорі») ГМС заявив, що «динамівський футбол повертається на трибуни». Авансів було – що в дурня махорки. Більше того, Олег Володимирович сам себе бачив саме рятівником. Його манера поведінки на лаві, його манера говорити в мікст-зоні, його манера спілкуватися на післяматчевих прес-конференціях… Таке враження, що на тренерській лаві «Динамо» гордо висівся реінкарнований Наполеон. Або, як мінімум, новий Особливий.

Я навряд чи іронізую чи згущую фарби. Спостерігаю за Олегом Володимировичем уже не перший рік, тому можу скласти певне враження. І знаєте, найбільше мене бентежило в поведінці Блохіна навіть не те, що він завше намагався або не помічати журналістів, або відверто їх ігнорувати (навіть зі спробами «членовредительства»). Розумієте, так зверхньо себе вести – то вже моветон. Подібне можна було б хоч якось зрозуміти (не пояснити – а саме зрозуміти), аби в чоловіка за плечима було кілька здобутих чемпіонств та єврокубків. Тоді – так, він чогось досяг, вже майже небожитель, тому може собі дозволити не помічати нас, сірих. Але ж не досяг…

Що, виводив збірну в чвертьфінал Мундіалю? Так раніше за таке звільняли. Як і за одну перемогу в трьох матчах домашнього Євро-2012. Словом, він не виглядає настільки особливо, як поводиться. А ніщо в тренерові не розчаровує так сильно, як відсутність результату. А результату дійсно немає. Як і того «Динамо», від якого вже відвикли…

І немає його не в останню чергу «завдяки» Олегові Володимировичу. Що б хто не говорив, але три ключові протистояння цього сезону програв саме Блохін. Після постсьомінської чистки, нових придбань та ретельних міжсезонних зборів це «Динамо» — вже Блохіна. Тому саме він програв «Бордо». Дивно, тоді кияни функціонально були ліпшими за жірондинців. Але програли. Хіба тренер не винен? Матч проти «Шахтаря» в Києві. Проти немотивованого, за великим рахунком, головного ворога. Знову – повз ціль. Ну, а чи не найбільш показовий програш – у першу чергу методичного, тактичного ґатунку – «Металісту» Маркевича. Поразка від дерев'яної «Таврії» — то вже якась агонія. У першу чергу тактична, стратегічна, показова.

Що ж маємо в плюсах? Красива перемога над «Чорноморцем», розрив «Зорі», класова вищість над «Дніпром». І все? І все. А чи не здається вам, що цього мало для того, аби вважатися ТРЕНЕРОМ «Динамо»? Та навіть тренером-мотиватором. Для цього вистачило б і російського пенсіонера. Або когось на кшталт Лужного. Від Блохіна, від Месії апріорі чекали більшого. Навіть попри те, що цей сезон оголошено перехідним. Навіть незважаючи на те, що боротьбу за чемпіонство цього сезону було провалено ще раніше. Тренер, який, за його словами, усе життя мріяв повернутися до рідного клубу (а клуб його чекав не набагато менше) мав не налаштовувати себе проти всіх, а рвати жили і гризти землю. Натомість Олег Володимирович улаштував собі щось на кшталт синекури, коли в усьому винні попередники, журналісти та судді, а йому просто потрібен час. Не має часу для тренерів такої команди. Ніколи не було й не буде. Це має усвідомлювати навіть Блохін. Тренер-мотиватор, якого чекали.

Що ж далі? Переосмислення. Цього тренера загАлом. Цим тренером загАлу. Якщо Олег Володимирович спуститься до нас грішних із м'якого крісла колись зіркового футболіста і колись фартового тренера, оцінить ситуацію й зробить висновки, діло буде. Бо великих перемог без великих поразок не буває. Доведено «Барселоною». Чи «Баварією». Та й ще багато ким із дійсно великих. Якщо ж ні – найкращий засіб від головного болю – гільйотина.

А поки що – вітання «Металісту» із першим сріблом. Цілком заслуженого і закономірного.