Найменшим його вихованцям – чотири роки, і вони вміють рахувати японською набагато раніше, ніж українською, а найстаршій – за 50.
У «середній» віковій категорії - лікарі, актори, реконструктори гітар, музиканти, будівельники, дизайнери, школярі, студенти, учителі. Усі вони називають його по-різному: сенсей, дядя Міша, Міша. У повсякденному житті він Михайло Рогач - ужгородець, який практикує і навчає айкідо,повідомляє Рrozak.info.
Організація, яку очолює Михайло, має назву Академія, бо тут навчають і навчаються, а «СІЧ» - це абревіатура від понять совість і честь, яких тут дотримуються і не забувають. І хоча перші асоціації з Січчю козацькою, патріотичних аналогій шукати не варто. Закарпатська Академія Айкідо – це куточок Японії в нашій області. Тут під час тренувань вживають японські терміни, і декого з вихованців це настільки захоплює, що вони віднаходять себе у японській культурі. Так бойове мистецтво стає сходинкою до чогось нового.
Сенсей Михайло Рогач побував у Японії минулого року, і з того часу це одна з найяскравіших подій у його житті. Айкідо він практикує 17 років поспіль і майже є ровесником закарпатської школи айкідо. Каже, що в житті його змінило саме воно - мистецтво, що виховує боротьбою.
24-годинний марафон без змагань
- Розкажіть про айкідо марафон, який відбувся 1-2 квітня. Чому було обрано 24-годинний формат?
- Марафон було цікаво провести з погляду витривалості. За 24 години людина, звичайно, втомлюється, кожен переживає певні моменти, коли мозок каже, що вже достатньо. Завдання – розширити свої межі, вийти з зони комфорту. Коли людина сильно втомлюється, проявляються її якості: позитивні чи негативні. Цінність нічних тренувань у тому, що вони дають зовсім інші відчуття. Організм звик спати у цей час, важче утримувати увагу, втрачається концентрація, потрібно бути дуже уважним. Тому було цікаво спостерігати, на що здатна людина для розвитку морально-вольових якостей, а ще – відволіктися від проблем, які нас оточують, присвятити себе улюбленій справі.
- Чи всі учасники витримали такі тривалі тренування?
- Деякі люди свідомо робили перерви, оскільки попередньо була розповсюджена інформація з часом проведення класів, іменами інструкторів. Тому кожен міг вибрати те, що бажає. На цей раз у марафоні взяло участь набагато більше людей, ніж два роки тому.
Цього року серед учасників були діти з 12 років. З-поміж них були ті, хто під час марафону займалися по 18-20 годин. Були навіть такі підлітки, які витримали всі 24 години. Найстаршим інструктором був інструктор зі Швеції, а учасником – моя вихованиця Надія Михайлівна, якій за 50 років. Вона займається у нас в Ужгороді, й під час марафону задала такий темп, що всі були у захваті. Займалася всі 24 години.
- Що найскладніше в організації подібного заходу?
- Складність організації марафону у тому, що потрібно підібрати інструкторів зі схожими поглядами на практику, щоб тренування були корисними для учасників, щоб це не було заходом, під час якого інструктори хочуть себе показати. Має бути колективна робота. Враховуючи те, що в нас було 13 учителів і тільки 3 з них з України, було досить складно зібрати їх разом. Ми готувалися до цього марафону цілий рік. Проблематично було забезпечити трансфер для закордонних гостей.
Ритуал, релігія, теорія
- У чому особливість форми, у якій ви займаєтеся, а також зброї, яку використовуєте?
- Заняття проходять у догі – одязі для занять. У Європі такий одяг називають загальною назвою кімоно. Однак в айкідо використовують догі, схожий на форму у дзюдо. Той, хто досягнув певного рівня, одягає хакама – традиційну японську спідницю-штани, яку носили самураї. Як данина традиціям, її досі використовують у японському бойовому мистецтві.
Догі має білий колір, оскільки символізує прагнення до чистого, кращого. Догі одягають з поясом. Діти носять різнокольорові пояси, старші – білі або чорні. На хокама є 7 складок подібно до 7 добродителів бойового мистецтва-будо.
В айкідо передбачено тренування зі зброєю. Це боккен - макет дерев’яного меча, джо – палка, довжиною 1 м 28 см, а також танто – ніж.
- То які елементи передбачає ритуал айкідо?
- Все починається з того, що людина заходить у зал, вітається поклоном. Такі традиційні вітання є в багатьох культурах. Затим робить розминку, після чого вчитель пропонує дії, які повинні робити партнери. Перед тим, як розпочати, партнери кланяються один до одного, як і після завершення тренування. Коли людина виходить із залу, вона також дякує усім.
- Інструктором може стати кожен?
- Це досить складне запитання. Мені здається, що тут має бути небагато таланту і багато праці. Інструктор айкідо – це той, хто не може присвятити практику лише собі. Він повинен старатися більше для своїх учнів. Водночас має зневажати певні особисті інтереси, щоб присвячувати час і практиці. Якщо інструктор перестане практикувати, у певний момент учні побачать, що далі немає куди йти.
Про вихованців і виховання
- Якого віку ваші учні? Хто серед них?
- Сьогодні у мене займається близько 75 осіб. У одній групі – не більше 15 осіб, щоб я міг приділити час кожному з учасників.
Я набираю дітей з 6 років. Іноді батьки дуже просять, і ми приймаємо навіть 4-5-річних. У моєму залі для таких маленьких дітей є підготовча група (5-7 років), молодша група (7-9 років), середня (10-14 років), старша (14 і більше років).
Мої учні, які серйозно займаються – айкідоякі – зовсім різні люди у повсякденному житті. Серед них – реконструктори гітар, музиканти, дизайнери, школярі, студенти, інструктори з йоги, пенсіонери, домогосподарки, бізнесмени, учителі. Усіх нас об’єднує любов до айкідо.
- Чому найважливішому ви прагнете навчити вихованців?
- Найменшим говорю про повагу. Завжди пропоную їм уявити себе у певних ситуаціях, особливо, коли вони не можуть чогось зрозуміти.