Я скромна, чесна та інколи лінива, - воротар ГК «Карпати» про себе, сім’ю та гандбол.

Журналісту «Голосу Карпат» вдалося поспілкуватись з воротарем гандбольного клубу «Карпати» Іриною Яблонською.

Про себе

Скромна, чесна та інколи я лінива. А ще - занадто добра, не вмію злитись, ображатись. Але я вважаю це позитивною рисою, хоча в наш час треба вміти постояти за себе.

Про сім’ю

Понад усе на світі люблю батьків, чоловіка і сім’ю. Я завжди знаю, що на них можу покластись, що вони мене підтримають. Я вдячна батькам, що вони дозволили мені піти далі в спорт, дали мені можливість самій обрати свій шлях. Шкода, що зараз дуже рідко бачусь з родиною.

Про дім

Рідним містом для мене є Тернопіль. Але дім мій в Ужгороді. Дім для мене – це атмосфера, коли тебе завжди чекають, переживають і хвилюються, куди можна прийти і відпочити.

Про дитинство

Я була тихою і спокійною дитиною, тому намагалась не «наврєднічати».

Про перші кроки у гандболі

У 10 років батько привів мене у секцію. Він дуже хотів, щоб я грала у волейбол, навіть купив мені м’яч. Але у вересні з’явився новий тренер з гандболу, який зумів мене зацікавити. Далі було Броварське вище училище фізичної культури. Саме звідти і почалась моя кар’єра. Починала я в полі, але коли дівчата хворіли, ми по черзі ставали у ворота. Мені це сподобалось. От досі граю.

Про перший знаковий матч

Це було під час навчання в училищі. Я грала за юніорську збірну України. Тоді ми грали відбіркові ігри до Чемпіонату Європи, куди успішно і пройшли. У нас була гра проти збірної Греції, коли нам треба було закинути конкретну кількість м’ячів. Весь матч був дуже напруженим, але на останніх секундах ми таки зуміли закинути той 25-й м’яч.

Про труднощі

Були моменти, коли мені багато що не вдавалось, зокрема, коли я приїхала в Ужгород. Спочатку я жила з одними дівчатами, потім вони поїхали і я залишилась сама. Дуже важко було одній ходити на тренування, а потім повертатись у порожню квартиру. Але завдяки батькам я зуміла це побороти.

Про кар’єрний ріст

Я б хотіла грати закордоном. Були пропозиції з Білорусії, але я вже маю досвід гри там. Непоганий чемпіонат в Угорщині, в Словаччині. Проте мене почали загравати за збірну і тренер сказав, що поки мені варто залишитись тут, на видноті. Треба набратись впевненості в грі. Мені лише 23, а воротар чим старший, тим стабільніший. Я ще маю трохи часу.

Про кумира

Якби була можливість зустрітись з відомою людиною, то це б була норвежка Кетрін Лунде. Мені до душі її стиль гри, наполегливість. Зараз вона молода мама, але все встигає. Вона активно виступає за свою збірну, грає у провідних клубах. Запитала б в неї її думку про мене. Хочу, щоб вона оцінила мене і мої вміння, щоб підказала, чóму мені треба вчитись.

Про гандбол

Гандбол – це моє життя. Без гандболу можу лише тиждень, потім починає бракувати руху, тренувань, спілкування.

Про обмеження в спорті

Для нас важлива фізична форма. Але строгої дієти нема. Ми маємо регулярні зважування. Якщо хтось набирає, то це впливає на гру всієї команди.

Про успіх у спорті

Велика кількість сейвів – це результат налаштування на гру. На кожну гру ми маємо завдання пропустити якнайменше. Це не фарт, це важка підготовка до гри. Ми аналізуємо гру команди-суперника, розбираємо стиль гри гравців. Але це можна назвати куражем. Завжди, дивлячись на відсоток сейвів, ти розумієш, де спрацювала добре, а де недуже. Звичайно, хочеться, щоб цей відсоток тільки збільшувався. Минулого сезону в мене було 70% сейвів у грі з миколаївською командою.

Про славу

Слава для мене – це коли на тебе звертають увагу. Тому не можна розслаблятись, потрібно працювати і підтримувати той рівень, який у тебе вже є. Щоб на мене завжди могли розраховувати.

Про любов

Люблю шоколад і каву. Я б ніколи не відмовилась від шоколаду. Мене вистачає максимум на два дні. Коли ми їздимо на збори на Драгобрат, то там найближчий магазин за 10 кілометрів від бази. Тому ми завжди з запасом беремо різного печива, шоколадок, згущеного молока.

Про знайомство з чоловіком

Йому дали мій номер. Він почав мені писати і в нас зав’язались «смс-кові відносини». Вперше ми побачились лише через два місяці. Раніше не виходило: то він був на роботі, то у нас було багато виїздів. Після восьми місяців стосунків я до нього переїхала. Відтоді ми завжди разом.

Про ідеальний день, вечір та відпустку

Ідеальний день – можливість виспатись. А ще коли вдома ідеальний порядок, бо з двома тренуваннями на день це не завжди вдається. Ще – смачно поїсти, прогулятись із чоловіком, а ввечері подивитись хороший фільм.

Я романтична натура. Ідеальний романтичний вечір має бути з коханим при свічках, з цікавим фільмом та бокал вина. А ще якась «вкусняшка». Зазвичай я влаштовую подібні вечори. Романтика в чоловіка проявляється в іншому: в словах підтримки, вчинках.

Ідеальна відпустка – поїхати до батьків, на дачу і збирати ягоди. У нас є традиція, що ми з чоловіком їздимо до батьків у Тернопіль.

Про страхи

Понад усе боюсь залишитись без підтримки сім’ї, друзів. Бо це головне. Завжди потрібно мати коло людей, які будуть з тобою в найважчу хвилину.

Про хобі

Всі дівчата знають, що я люблю готувати. Тому, коли ми збираємось, то я обов’язково щось готую. Люблю пекти кекси. Люблю сам процес приготування і частування. Дівчата вже жаліються, що я їх розкормила.

А ще люблю читати. Найбільший вплив на мене мав твір «Собор Паризької Богоматері» Віктора Гюго. Ще люблю Дена Брауна.

Що стосується музики, то слухаю переважно зарубіжну музику. Колись любила рок, зараз трохи менше, але теж подобається.

Про мрію

Мрію про хорошу кар’єру і хорошу сім’ю. Хочу встигнути народити дитину і зуміти поєднати це все. Якби я не грала у гандбол, то хотіла б мати свою кондитерську. Сподіваюсь, що ця мрія таки стане реальністю.

Про дітей

Я хочу двох дітей: хлопчика і дівчинку. Дівчинку б назвала Сонею, на честь моєї бабусі. А хлопчика - за традицією в родині чоловіка.

Про щастя

Щастя для мене це бути здоровою, бути впевненою в завтрашньому дні і що все буде так, як хочеться. А ще – це коли в твоїх близьких все добре і що хтось радіє твоїм кексикам.

Про веселі ситуації в житті

Під час мого перебування у Білорусії у нас було багато цікавого. Зазвичай опівночі після гри ми смажили піцу. Це була традиція. Ми вже з півслова розуміли один одного. Вистачало одного слова «Хочу!».

Життєве кредо