Без електрики, світла й машин: у закарпатців на горищах - вражаючі екземпляри найдивніших речей із минулого (ФОТО)

Незвичних цікавинок в регіоні хоч відбавляй, а знахідки із минулого неабияк привертають увагу.

  Ці речі можна би було віднести у музей. Та жителі Закарпаття воліють тримати їх у обійсті на хорошу пам'ять про минулі часи, коли ще не було ні електрики, ні газу, ні імпортних автівок, ні багато чого іншого. Коли перших майстрів із народною назвою «шустер» цінували у всьому селі, а взуттєвих майстерень ще не було і в запам’ятці.

  Багато речей минулих днів далеких століть можна побачити в історичних музеях, побуту й архітектури в Ужгороді, Мукачеві тощо. Але, багато цінностей, навіть не здогадуючись у цьому, тривалий час, віками знаходиться на горищах давніх будинків селян, побудованих дідами-прадідами ще майже у 30 роках.

  В основному, зараз таких будівель майже не має, а на їхніх місцях ростуть модерні «єврозміни». Та є офіційні музеї хати, у яких зберігається побут і місцеві традиції колоритного етносу – лемків для нинішніх поколінь. Наочним підтвердженням цього, є і славнозвісний музей-хата «Лемківська Садиба» на Перечинщині. А в самому Перечині уже зараз функціонує і місцевий музей давнини.

  Та повернемося до «шустера» – майстра із ремонту взуття чи не на всю околицю, що умів починити взуття, послуговуючись одним клепачем, кількома гвіздками та заготованими підошвами «із дерева». Саме ці інструменти ще і по сьогодні зберігаються на горищі у одних порядних людей із Перечинщини.

  Здавати у музей не хочуть, бо зауважують, ці речі їм дорожчі за все, адже нагадують про минуле, яке відбувалося на їхньому подвір’ї. Бо саме тут, дідо Гриць і чинив добрим сусідам топанки – взуття, бо ж майстерень тоді не було, як сьогодні, розповідають очевидці. Були у того діда воли, та найкращі у всьому районі. Доглядав за ними, як і належить, випасав та орав порядний земельний уділ. І хай уже Гриця і у живих то не має, і про тих волів – одні лише історії лишилися поміж людей, а внуки прадіда гордяться приємними спогадами. Волів уже то й не має, проте і донині у сараї під ковдрою сіна лежить дерев’яне колесо із воза, до якого і були запряжені ті могутні кастровані бики із величезними рогами.

Довідково: дід Гриць - Григорій Григорович Белей, народився у Тур'я-Реметі на Перечинщині, у простій селянській родині. Був учасником Першої світової війни. На фронті, у ході військових дій, втратив ногу. Після війни повернувся додому й продовжував газдувати. Не залежно від того, що став уже інвалідом, і далі обробляв землю й тримав гарних волів, якими орав. Допомагала пану Григорію дружина Марія.

  Будинок, побудований дідом Грицем із вальків у 1932-му році і досі збережено. В ньому живуть його внуки та правнуки. Нагадаємо, чудо техніки із 1936 року. Що залишилось в одній із будівель Ужгорода й малознане сучасникам? 

Напружений графік й обтяженість домашнім завданням: що очікують в освітніх закладах Закарпаття уже у березні?