Дюла-бачі з Ремет: закарпатці вшановують пам'ять про унікальної вдачі торгівця, що у скруту виручав багатьох.

У свій час у Тур'я-Реметі на Перечинщині було багато єврейських родин.

У столиці Турянщини досі пригадують людину-енциклопедію Дюлу-бачі. До дня пам'яті померлих саме нагода згадати, яким був цей чоловік при житті й чому він так затямився жителям. Яка теплота від нього віяла при спілкуванні із односельцями й чому до останнього Велбер не покидав населеного пункту, де і помер в своєму будинку, що розташований і досі в селі у центральній частині, села, у підніжжі гори Магурича.

Ось як описують євреїв, що жили у Тур'я-Реметі у свій час:

"Були вони дуже багаті, зналися на торгівлі. В основному, бідніші змушені були на них працювати", - зауважує мешканець Юрій Гапак.

Ось як описують євреїв, що жили у Тур'я-Реметі у свій час:

У центрі села, як відзначає пан Юрій, функціонували різні крамниці, майстерні та інші заклади, господарями яких були євреї.

У це важко повірити, але на той час тут було відкрито аж 5 м’ясних магазинів – Зелмановича, Лебовича, Найпавера, Нідермана, Швайгера, тютюнові крамниці – Шуха, Бучека, Крупчинського, корчми – Фрідмана, Аккермана, Симочки, Скубенича, Яцковича. В промислових крамницях зі змішаним товаром Штенберга, Немаговича, Зальцберга можна було купити все: від цвяха – до свадьбового анцуга-костюма. Популярністю користувалися і взуттєві майстерні Кібелбека, Шипа, Бешені, годинникарні – Турика і Войтека. При корчмі в центрі села, аби привабити відвідувачів, можна було зіграти в кеглі. Азартні гравці в “гуглізовні” вирішували спір на гроші, а то й на бочку пива.

У одній із хат у центрі села жив і єврей Дюла-бачі. Та, дивно, його запам’ятали найбільше не як торговця, а як людину зі щирою душею. Здатною у будь-який час прийти на допомогу.

Розповідають:"у скрутний момент знав позичити і гроші, і продуктами забезпечив односельчан. Допомагав чи не всім на селі. Ну і що із того, що він був заможнішим. Але, насамперед він був людиною – простою і непростою водночас. А хіба не достатньо – бути людиною. Реметянам цього було досить. Бо, навряд, чи не забули б уже давно його ім’я?"

Тож, чи повинна бути людина високого рангу, аби заслужити хороше ім’я і по смерті, А чи достатньо виконувати Божі заповіді на цій землі і жити чесно, поряд із іншими, як, власне, і Дюла – Юлій Велбер. Адже не раз доля кидала йому незліченні колючки, а він пройшов їх із Божою поміччю…

Заглянемо в історію.

Панували євреї у селі, та не довго. Настали і чорні часи…

«Гітлер вже виніс їм смертний вирок, але поки в Тур’я-Реметі євреї ходили з особливими позначками на одязі – жовтими зірками. 16 квітня (за іншими споминами 6 березня) 1944 року на самий Великдень всіх зігнали до вагонів вузькоколійки й відправили в Ужгород, в район цегельного заводу. Схопили сім’ю Лібермана, Менделя, Шуха, Акермана, Олександра Клайна, Велберів, Лейбовича, Шандора Зелмановича, Ізідора Айнгорна, Маврікія Рота, 2 сім’ї Гутманів, Дувода Мермелштайна, Якубовича, Дідальо, Хруньо (ім’я), Ернеста Лустіга, Штенберга, Гірша, Бергіду. Одні загинули невідомо де, деякі повернули у село по війні, але були мовчазні, неохочі до розмов, якось тихо і приречено виїхали в різні країни Європи, скориставшись правом вибору громадянства до періоду возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. У селі залишився тільки Юлій Велбер, знаний у селі просто Дюла-бачі», – відзначає в історичних публікаціях Юлій Кул. Отже, ми бачимо, у селі – Туря-Реметі, опісля війни, залишився один Юлій Велбер – Дюла-бачі. Розповідають у нього були і брати – Елек, Дюдьо, Чмільо, Гаїм. Абрум… Але і ті пороз’їжджались. Пам’ятають, що один виїхав до Ізраїлю, а котрийсь до Ужгорода. І, все ж, таки, євреїв у селі, було багато і вони чимало зробили задля його розвитку. А Дюла-бачі до останніх своїх днів залишався у Туря-Реметі, не покидав односельчан. Тут і помер 11 вересня 1995 року – на Главосіки. На похорон зійшлися родичі і забрали покійного Дюлу на поховання до міста, розповідають очевидці. Жінки – вірниці Тур’я-Реметівського греко-католицького храму, зачувши про те, що Юлій помер, були дуже засмучені. Вони прийшли до єврейського будинку і з надвору, помолилившись, віддали йому останню шану.

І через 21 рік після відходу Юлія Велбера із цього світу, як його в останню дорогу проводжали реметяни, молодь розпитує:

А ким він був? А чому ж у Юлія Велбера отаке незвичайне прізвисько було і що воно означає те «бачі»?

Юрій Гапак розповідає:

"Це був чоловік із надзвичайною, феноменальною пам’яттю, людиною-енциклопедією. Усе він знав, кожну людину по імені і прізвищу, її рідних. Уся Перечинщина й Ужгород були у його пам’яті. Неймовірно, сьогодні важко знайти подібну людину.

Більшості реметян запам’ятався монотонний образ Дюли-бачі. Розповідають: був скромно одягнутий і часто його можна було зустріти в одній і тій же одежі. У своєму будинку він жив один…".

Яким ще запам’ятали реметяни Юлія Велбера?

Олександр Пал (вчитель історії, нині покійний) при житті розповів:

"Хоч я і не ремітський, а про Дюлу я чув багато і в основному хорошого. Був дуже цікавим, балакучим. Із багатьма товаришував".

Пан Іван (місцевий житель, уродженець Т.-Ремети):

"Дюла Бачі постійно йшов у центр. Хотів знати, що нового у селі, розпитував у людей, що його цікавило. Що не день, обходив село…".

Мешканці поважали його і за те, що любив допомагати іншим у будь-якій справі.

Найчастіше зустрічав його у центрі села біля тодішнього хлібного та овочевого магазинів. Тут він допомагав розкладати певний товар.

Ілона Белей (працівниця кооперації, нині покійна) розповідала про цю людину:

"Довий час пропрацювала у кооперації, багато зустрічалися із ним. Скільки пам’ятаю цей чоловік був дуже культурним, ввічливим, жартівливим. Ніколи не гнівався ні на кого, не зазнавався".

Ірина Гивчак:

"Він був хорошою людиною. У скрутний час допомагав реметянам: і грошей міг позичити, і продуктів. Майже ніколи не відмовляв у допомозі.

Одного разу і мені допоміг, щиро віддавши цілий «кошар» із картоплею.

Він жив у достатку, усе було в нього…".

Катерина Герцег, 90-річна мешканка села на той час була найближчою сусідою Велбера. Вона розповіла нам раніше таке:

"Народився Юлій – Дюла-бачі у Туря-Реметі. Його рідні весь час торгували у центрі села – корчмарями були. Допомагав у цій справі і Юлій".

"По війні, опісля депортації євреїв із села (одних вивозили до Сибіру, а інших і бо-зна куди), Юлій приїхав у село і пам’ятаю, був дуже змарнілим. Селяни його виходили, допомагали із харчами", – розповідає Катерина Герцег.

"Він розповідав, як у засланні (у концтаборі) його мордували, морячи голодом. Як він тут мучився, доки не вийшов із цієї «тюрми». Його доля була надзвичайно важкою", – зауважує бабуся Катерина.

"Юлій постійно хворів… Одного разу якось його придавило між вагонами поїзда. Міг і померти, але вижив, Богу дякувати…".

"Я пам’ятаю Велберів ґаздівськими і побожними людьми. У обійстю вони тримали курей та гусей. В основному, і споживали пташине м’ясо, бо ж свинина у євреїв була забороненою".

Шанували суботу. У цей день регулярно відвідували синагогу. На молитву одягали спеціальний одяг. Та жінки не йшли до синагоги, тільки чоловіки.

Варто відмітити, що на місці єврейської синагоги зараз є місцевий будинок культури.

А який то був магазин той жидівський?

Був розташований у центрі села Туря-Ремета (за водою, або за мостом, як люди говорять). І був той магазин одним із найбільших у Туря-Реметі.

А хто ж були у ньому господарі?

Жінка 92 років – Маргарета Шлосар охоче ділиться неймовірними спогадами:

"Єврейський магазин Велберів був і дійсно великим. А власниками тут були рідні батьки Юлія Велбера – Шангля та Шамо".

Торгували у цьому закладі майже усім: від хлібо-булочних виробів, різних круп і до цукерок. Мені ж подобався хліб, який завозили із закордону – святоянський, із зернами. Він був дуже смачний, – відзначає співрозмовниця. Ще і взуття можна було купити у Велберів. А називали той магазин «Склеп».

Тодішні власники були надзвичайно порядними і щирими, як зауважує бабуся: – Від них ми завжди могли отримати чи цукерки, а тоді їх не було так багато, як зараз, чи булочку задарма.

"Одного разу ми із сестрою прийшли до магазину і щось нам закортіло солодкого. Тут був Юлій – Дюла-бачі. Він і пригостив нас цукерками на паличці. О! Яка то була радість", – наголошує пані Маргарета.

"Ми ж за цукерку віддячили, позамітавши у дворі пана Велбера".

Жінка розповідає, що у будинку євреїв було дуже чисто. Покоївка із Вільшинок тут усе порядкувала…

Той історичний будинок Юлія Велбера (Дюли-бачі) і нині можна побачити у мальовничій глибинці, перейшовши залізо-бетонний міст через річку Тур’ю, у напрямку до Лумшор (села із чанами). Якийсь час, на добрий спомин про Дюлу-бачі, реметяни відкрили у будинку єврея і однойменну торгову точку - знаходиться на протилежній частині залізобетонного моту в селі, побудованого ще угорцями у свій час.

Нагадаємо, "Вибирали з болота": у магазинах Закарпаття удвічі здорожчав один з популярних та стратегічно важливих овочів

Підтримайте ЗБІР для 128-ої Закарпатської бригади (на зарядну станцію для забезпечення енергії на передовій). ДЕТАЛЬНІШЕ ➤

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber