У селах Закарпаття люди "б'ють у всі дзвони": відома причина людської біди (ФОТОФАКТ).

Війна в Україні бере своє й залишає людей наодинці з проблемами.

Як раніше інформував "Голос Карпат", через війну й мобілізацію в Україні, у селах практично не залишилось чоловіків. Така ситуація призводить до того, що жінки самотужки починають виконувати поміж своєю, ще й чоловічу роботу у господарстві. Однак, ця робота не із легких і тендітним жінкам вона важко дається, бо потребує "десятого поту", відзначають у закарпатських родинах військовослужбовців. Їх рідні покинули власні домівки з початком повномасштабного російського вторгнення 2022-го й досі перебувають у пеклі війни.

Зараз на селах роботи хоч відбавляй. Удосталь буднів як на городі, так й на сінокісних угіддях. Щоб встигнути всюди, відзначають газдині, часом доводиться "бути роботом й працювати без перебою". Утім, і робот із часом виходить із ладу і потребує заміни, так само й жінки видихаються й потребують підмоги. На жаль, її важко знайти в ту годину, коли дуже не вистачає додаткової сили, розповідають мами й дружини військових.

Останнім часом жінки частіше махають косами, колють дрова та самотужки обробляють городи. Вони мужньо тримають свій свій фронт на місцях та очікують з нетерпінням на перемогу в країні.

Наразі одна із важливих проблем, актуальних у селах громади на Закарпатті - це сінокісся. Багато земельних угідь зараз на селах перебуває в занедбаному стані. Люди не косять, відзначають господарі, бо не має кому, та і худоби на селах не залишилось. То ж і косити немає для кого.

"Пустують величезні ділянки з травою. Люди позалишали паї. Худоби немає, всі поздавали, бо корми дорогі, обходити важко, випасати також. Старі не берують, молоді не хотять, лем готове щоб їм подавали", - розповідає пані Мар'яна.

"Раніше люди бились на тих паях, набирали собі багато ділянок, а зараз нікому вони не потрібні. Отак і пустують та заростають".

"У мене залишилась корова, тож сіно потрібно заготовляти", - розповідає Мар'яна.

"Мучусь сама, хвора мати у хаті, син на війні, чоловік інвалід. Важко дається таке випробування життям, а війна допікає ще більше із кожним днем, - відзначає із болем жінка. - А де подітись, кому жалітись, що така доля? Нині усім нам не легко", - розповідає Мар'яна.

"Сама кошу біля хати ручною косою помалу. Соток багато. До важкої роботи я звикла. Не боюсь працювати і зараз, бо мусай".

Відзначмо, проблема із сінокіссям в останні роки набуває масштабів. В останні роки худоби на селах істотно поменшало, а то й вгадані не лишилось. У Тур'я-Реметі на Перечинщині на одній з вулиць, де раніше в обійстях селян було до 30 корів, залишилась одна корова, кажуть господарі. Сумний факт, але це правда, що змушує бити на сполох. Через відсутність худоби на селах люди масово залишають масштабні сінокісні гектари. Сумним є і те, що дедалі частіше люди спалюють тоннами скошене сіно прямо на нивах, чи поряд з обійстями. Інколи спалюють сіно прямо в копицях.

Невтішною наразі із сінокіссям є й ситуація на Перечинщині, де залишилось багато нескошених сінокісних угідь.

У гірських селах області теж ця проблема наразі одна з актуальних й навіть знаходить своє обговорення у мережі Фейсбук. В одній із закарпатських спільнот, зокрема, виставили фото з ручною косою. Для багатьох це - раритет, один із давніх знарядь праці усіх косарів. Саме нею косились раніше великі земельні угіддя. Багато селян і досі її хоснують, хоч й уже звикли до більш популярних - бензинових. Щодо останніх, то їх не потрібно "гострити", "клепати", а щонайбільше, як відзначають, гнути хребет, "щоб намахатись нею до сьомого поту". Водночас, "модних косарів" хоча і багато, а ручної коси бояться, наче вогню. А хтось навіть ніколи в житті і не бачив ручної коси й гадки не має, чому у свій час хтось її вигадав.

Нагадаємо, Трагедія на Тисі: рятувальники продовжують шукати тіло потопельника

Підпишіться на наш телеграм канал, щоб читати новини першими

Читайте також:

Поділитись:: Facebook; Twitter(X); Whatsapp; Telegram; Viber