"Він їх не вбив": старожил із Закарпаття розповів унікальну історію про благородний учинок (ФОТО)

В останній час таких цікавих, щемливих історій з минулого дуже мало.

У свій час у Закарпатських лісах водилось багато звірів, про багатьох із яких люди складали справжні легенди. Одним із таких був тур європейський. Це масивна тварина - бик із величезними рогами, що жила у 19 столітті. У селах Турянщини й досі живе у споминах місцевих людей історія про легендарного Тура, який водився у цій місцевості. Зараз у Тур'я-Реметі, при центральній артерії, навіть встановлено пам'ятний знак цій величній колись тварині. Його встановили за благодійний кошт на території сільської ради торік, поряд із пам'ятником воїнам-визволителям 4-го Українського фронту. Про це ми писали у попередній публікації.

Бережуть у своїх назвах добрий спомин про дикого Тура й тамтешні села: Тур'я-Пасіка, Туриця, Тур'я-Бистра та Тур'я-Поляна.

На жаль, про могутнього тура в сучасників не багато уявлень, а саме про те, як виглядала насправді колись ця істота. Нікому не пощастило побачити звіра вживу. Та й старожили, які нам зараз оповідають про турянського звіра, напевно що чули також про нього із уст інших людей. Утім факт існування європейського тура, і що він таки жив у Турянській долині, підкріплені ще й друкованим свідченням з давніх часів. Люди кажуть, що у минулому дикі тури постійно спустошували родючі землі місцевих жителів, отож селянам доводилося із ними часто боротись.

А от пан Ілько розповів нам свою історію про благородних звірів. Не тих, що уже вимерли, а тих, що і досі ще милують око у наших лісах. Та раніше у Турянських зелених масивах їх можна було зустріти на кожному кроці й не по одинці, а цілими стадами. Ото ностальгія у старших людей за тими часами, бо зараз сучасникам не судилось помилуватись красою тогочасної фауни.

Старожил із Тур'я-Ремети не один раз допомагав нам дізнатись про багато цікавих фактів з історії населеного пункту. Одна із історій від дідуся - вузькоколійний маршрут, що пролягав із урочища "Лагер". Саме тут, у цьому урочищі, у свій час була нагода спостерігати за сімейством диких козуль, як пригадує старожил. Вони водились також на "Полуниці" й в урочищі "Клокотива". Ілько Скубенич пригадав один із чітких епізодів, який дуже запам'ятався йому ще з юних літ. Він зустрів сплячу козулю у лісі. Каже: та неймовірна картина і зараз ніби є перед ним.

- То був день, я пішов прогулятись на нашу "Полунцю". Йшов собі так задуманий, аж раптом в середині лісу бачу, як щось лежить. Іду далі, - продовжує співрозмовник. - Прийшов я ближче, дивлюся, а там маленька козулька дрімає. Я думав, що вбита, покивав, а та, як метеор, підскочила й погнала, - розповідає Ілько.

- Налякались тоді я і тварина, - сміється. - Така то була зустріч у лісі. Той епізод досі пригадую. То було ніби у казці: "Воно так гарно собі спало".... Не має зараз тої казки, люди нищать природу, вбивають тварин через жадобу. Не можуть спинитись.

Фото - ілюстративне.

Доречною буде й історія про одного із мисливців з Ремет. Її ми почули також від пана Ілька й вона - про гуманність. Як розповідає старожил, на тварин у місцевих лісах полювали завжди, й зокрема, на козуль. І у той час були браконьєри. Утім, були й винятки. У той час, коли одними керувала жадоба, знаходились дійсно порядні мисливці, які не сміли перетинати межу між дозволеним полюванням та "людським звірством".

- Якось ми йшли із цімбором у "Коблики". Зайшли ми на "Ниви", де зараз люди мають сотини, а там козулі пасуть у великій траві, - каже Ілько. - Цімбор був мисливцем і мав при собі пушку, але тоді навіть не сіпнув за неї. Каже: "Дивись, ціла сім'я. Будьме тихо, не сполошім." - Так ми тихо пройшли повз козуль та пішли собі до лісу, - пригадує очевидець.

Наразі диких козуль не так часто можна зустріти в місцевих лісах і однією з причин щодо зменшення кількості цих тварин - браконьєрство. За останні роки, популяція диких козуль хоч і зросла, відзначають лісівники, але в незначній мірі.

До слова, за підрахунками 2019 року в угіддях Закарпаття нараховувалось біля 8968 особин козулі європейської. Мисливці пов’язують це зі сприятливими умовами проживання диких тварин та боротьбою із любителями незаконного полювання.

Граційних козуль у відвідувачів зараз є нагода побачити, зокрема, у НП "Синевир" на Міжгірщині. Не винятком є і території високогірних лісництв. Підгодовують щозими цих благородних тварин, зокрема, в Брустурянському та Мокрянському лісових господарствах. До того ж диких оленів й козуль можна побачити на площі 1475 гектарів огородженого спеціальним вольєром лісі, на території Берегівського лісництва. Зокрема, тут можна зустріти і представницю Червоної Книги України - видру європейську.

Торік, 6 червня миле створіння вдалося помітити у саду на Перечинщині журналісту видання "Голос Карпат". Лісову гостю налякала гроза.