«Вночі йшли до лісу й розпалювали вогнище»: розповідь закарпатки про неймовірну різдвяну традицію.

Різдвяні свята є одними із найвеселіших і найочікуваніших в усьому світі. У кожній оселі до них готуються по-особливому та із радісним настроєм.

Насамперед Різдво – це традиції. Їх бережуть із діда-прадіда у кожному регіоні й передають із покоління у покоління. Так, звісно, і у родинах закарпатців, різдвяні свята без традицій не мислимі.

Бережуть віддавні різдвяні традиції у родині Марії Сивохоп із колоритної Перечинщини, де проживають і словаки, і німці та італійці, й родини ромів та закарпатських волохів. Тут і по сьогодні перед святвечором ставлять сіно під стіл на достаток й благополуччя, вмиваються перед вечерею холодною водою із копійками й співають веселих колядок.

–За традицією Святвечір святкуємо вдома в родинному колі. На столі є 12 пісних страв. Це капуста з грибами, колочена квасоля, червоний буряк із хріном, оселедець та смажена риба, кутя, урочистий хлібець – керичун, бобальки із горіхами, узвар із сухофруктів, пісні пиріжки, венігрет, відварена картопля з пісною підливою. Готувати всі страви допомагають донька та внуки, – розповідає Марія Михайлівна.

Перед вечерею усі моляться, а відтак приступають до спільної урочистої трапези. Ніхто не встає з-за столу аж до закінчення святої вечері.

«Дива на Різдво, або ж спільний похід до ялинового лісу»

– Вночі на Різдво ми всією сімєю збирались до лісу на традиційний Різдвяний пікнік, – ділиться розповіддю Марія Михайлівна.

Ініціатором такої ідеї був чоловік пані Марії – Василь (нині покійний). Відтак, різдвяний похід до ялинового лісу був одним із захоплюючих для всієї родини впродовж багатьох років за словами Марії.

–Дивовижним був наш сімейний похід особливо тоді, як надворі було багато снігу. Ми взували високі теплі чоботи і вирушали із ліхтарями до лісу. Були одягнені у теплі шуби, рукавиці та шапки, обмотувались шарфами, бо були тоді морози сильніші, на відміну від цьогорічних. Брали із собою дрова, аби на місці розпалити вогонь. Ішли пішки, не на спецтранспорті, із нашим вірним чотирилапим охоронцем Рексом. Був схожим на вівчарку, міг запросто уполювати зайця або ж куріпку у лісі.

–Було дуже здорово, – відзначає Марія. Таки є, що згадати. Якась добра магія ніби витала тоді у зимовому лісі. Малечі то так подобалось і ніхто не хотів чимскоріше вернутись додому.

–Біля розпаленого у лісі багаття ми смакували ароматним шашликом, теплим узваром й вином, розповідали цікаві історії і, звісно, колядували. Було ніби в казці. Довкола тиша, ліс оповитий незвичною таємничістю. Отаку чудову традицію ми зберігали упродовж багатьох років.

–Нині розповідаю цю Різдвяну історію внукам, і вони слухають мене із захопленням, адже їм дуже цікаво дізнатись про минулі родинні традиції. Як відзначали Різдво їхні дідусь та бабуся, коли їх батьки були ще малими, як зараз вони. Сподіваємось відродити наші традиції щодо Різдвяного пікніка у засніженому лісі між пахучих ялинок, адже це так чудово.