«Заховане в горах на Закарпатті»: село Мокра на Перечинщині має «сестер» ще й на Тячівщині (ФОТО)

Село Мокра є найдавнішим поселенням на Перечинщині. Розташоване у Турянській долині.

Наразі населений пункт є одним із сіл Тур’я-Реметівської ОТГ. Всього у територіальній громаді 17 сіл. За історичними даними, це Закарпатське село було засноване ще у ХII ст.

Упродовж багатьох років розташування глибинки змінювалось не один раз. Як відзначають місцеві, найперше будинки були на пагорбах, відтак перемістились в долину.

Розповідають, що у 1983 році селяни за одну ніч розібрали стару дерев’яну каплицю і збудували малу муровану церкву, подібної форми до розібраної споруди. У владних органах зчинився переполох, але новобудову зареєстрували, як дім ритуальних послуг. 1997-1999 рр. поряд споруджено церкву св. Петра і Павла, яка існує по цей час.

У 1991 р. відновилася греко-католицька громада, але церква належить православним. Зі старої каплиці до новозбудованого св. Петра і Павла, розповідають, було перенесено два дзвони. Один із них виготовлено майстром Ф. Еґрі у 1923 році.

Є імовірність, що саме тоді й спорудили дерев’яну каплицю, а може й раніше. Офіційних підтверджень цього наразі не має. Другий дзвін було виготовлено у 1938 році відомою фірмою «Акорд», що знаходилась в Ужгороді. У 1983 році у маленькому селі на Перечинщині спорудили новий храм Вознесіння Господнього. Спорудження храму здійснили підпільно, всього за одну ніч. Церква була мурованою. Вежу вкрили шатровим дахом зі старої каплиці-дзвінниці. Через деякий час у глибинці постав ще один храм – св. Петра і Павла.

Церкву уже будували із цегли. Розпочав будівництво, за свідченням старожилів, у 1997 році тамтешній майстер Іван Великий. Допомагали Петро Шикула, Юрій Мошак, Іван Гурела, Юрій Кривка, Юрій Стегура, Василь Шахайда. Малювання для храму виконав художник Юрій Мошак. Освячення храму, який зберігся і до сьогодні, відбулось 5 вересня 1999 р.

Колись у Мокрій були аж два водяні млини, розповідають селяни. Наразі, на Турянщині такий млин 19 століття ще можна побачити у парку Шенборна у Тур’я-Пасіці ( на відміну від Мокрої, у свій час у Туря-Пасіці працювало аж три водяні млини). Діючу, і наразі єдину в Україні гамору – водяну кузню можна побачити на Іршавщині, у Лисичові.

Кузня є історичною пам’яткою XVIII століття. Зазираючи у минуле, 100 років тому в області функціонувала майже тисяча водяних млинів, де селяни мололи збіжжя. Водяні млини з’явилися в Україні раніше від вітряків. На сьогодні мальовнича гірська глибинка на Перечинщині зі своєю природою – флорою та фауною, добре відома численним туристам. За останніми даними перепису населення, у селі проживає 353 людини.

На околиці села розташована екосадиба «Хуторок». Побудували її у 2016 році з еклогічних матеріалів. Також у глибинці є мальовниче озеро. На Тячівщині є ще два села, які називають «мокрими» – Руська Мокра й Німецька Мокра. До слова, на Перечинщині такими віддаленими й малонаселеними гірськими селами є Завбуч, Ликіцари, Липовець та Маюрки.

Фото автора.

Нагадаємо, Закарпаття на першому місці за запасами деревини в Україні.