«Унікальний етнос на Перечинщині»: хто вони – «ремітські» волохи (ФОТО)

Волохи – народ унікальний. Хай і живуть за межею бідності, а багаті вони тією «чиляддю» – своєю чисельністю.

Саме Закарпаття, північна його частина є основним ареалом розселення цієї етнічної групи. Чисельність, приблизно, 5-6 тисяч осіб.

На Закарпатті волохи мешкають в одинадцятьох селах Перечинського, Свалявського, Ужгородського та Мукачівського районів. Серед них: Мирча, Обава, Анталовці, Верхня Визниця тощо.

Мешкають, переважно, у халупах, табором. Майже не ведуть присадибного господарства.

Малоосвічені, рідко вони здобувають повну середню освіту. Як один стають на силовий захист членів місцевої волоської громади, коли ті вступили в конфлікт. Зазвичай, одружуються волохи в неповнолітньому віці, майже завжди в межах своєї етнічної групи, інколи з ромами. Шлюб не реєструють.

На Перечинщині найбільше волохів зустрінете у Порошкові (нині село Тур’я-Реметівської ОТГ). Із п'яти тисяч тутешніх мешканців вони становлять вже понад третину і їхня чисельність дедалі зростає. Між цим етносом та іншими мешканцям села майже постійно виникають ворожі настрої. Не в змозі дати раду у вирішенні проблем між волохами подеколи й представники місцевої влади.

Тут розмовляють українською, російською, циганською, угорською, молдовською, німецькою.

Певною часткою цього населення заселена і вулиця 8- Березня у Тур’я-Реметі на Перечинщині. В одному дворі по кілька хат і звісно, тієї, чиляді. У деяких волохів хати уже більш сучасні і з височезними ворітьми. Поодинокі живуть у старезних, облуплених будинках. На вікнах – дрантя. Займаються продажем деревини, ходять на заробітки – із цього й живуть.

Майже у кожному обійсті у великій пошані коні – гуцулики – верховинська порода копитних. Раніше у глибинці, пам’ятають селяни, функціонував держеребчинець, де розводили коней чистокровних порід: арабська, італійська, англійська. Вирощували тут, звісно, й гуцуликів.

Наразі на місці колишніх «касарень» постала сучасна будівля психоневрологічного інтернату. Великою рідкістю є й чистокровні гуцулики на сьогодні. За допомогою коней волохи возять ліс.

На відзначення 555 річчя Тур’я-Ремети своїх улюбленців «причепурили» та взяли участь в урочистій ході від центру села до православного Свято-Михайлівського храму. Тоді ж у селі, у центральній його частині, була розміщена велика сцена, гуділа на повну музика, виступали місцеві артисти й запрошені із Перечинського РБК. Поряд зі сценою розгорнулася виставка робіт народних умільців, майстрів-кондитерів, майстрів пензля. Репортаж був навіть на «Тисі», а гуляння до пізнього вечора.

У кожному селі, як і годиться, у волохів є обраний барон. Його ще величають біров – «суддя» угорською мовою. До речі, волохи набагато працьовитіші за ромів. Тут і малеча загартована…

Багато разів помічала, як парубки десь років 7-8 колють дрова із неабияким заповзяттям. Одяг сушать на плотах. Буває, так ідеш вулицею, а з різних боків майорять порозвішувані килими та фіранки, мов би на ринку.

Із давніх давен популярним заняття ромів є виготовлення дерев'яних ложок та іншого побутового і сувенірного начиння із дерева. Найпоширенішим прізвищем серед волохів є Каналош, є вони і у Тур’я-Реметі. У перекладі від угорського прізвище означає «ложкар».

Місцевих ромів із Перечинщини можна побачити з начинням із дерева – ложками на ринку у Перечині та в обласному центрі. Знали ще торгувати й «кошарами» на картоплю, носили від хати й до хати. А ще торгують одягом та скуповують залізо від мешканців.

До речі, у Тур’я-Реметі, окрім волохів, та, звісно, місцевих українців –русинів, проживають словаки. Раніше тут проживали італійські, іспанські, німецькі та інші знатні вельможі. І по сьогодні у селі залишились нащадки відомого «скорохода» з ремет – листоноші Федора Фекети.

Автор фото Мирослава Головнич. Світлини з архіву.

Нагадаємо, виграш 500 тисяч: щасливий білет придбано на Закарпатті.