Привид залізничника: на Перечинщині в одному з урочищ і досі «чути гул» вузькоколійного транспорту (ФОТО).

Шалений період будівництва вузькоколійних маршрутів у регіоні охоплює кінець XIX – першу половину XX століття.

Вузькоколійки на той час були найефективнішим видом транспорту для вивезення деревини із важкодоступних місць.

Перша вузькоколійна залізниця на Закарпатті була відкрита у 1880 році для перевезення солі. Наприкінці XIX століття поширення набули так звані «конки» – лісові вузькоколійні залізниці, на яких вантажні перевезення здійснювались за допомогою кінної тяги. На початку XX століття вузькоколійні залізниці Закарпаття перейшли на парову тягу. Залізниці були прокладені в долинах основних річок краю: Боржави, Ужа, Латориці, Ріки, Тиси, Тереблі. Здебільшого це були приватні залізниці, які використовувались як під'їзний транспорт – від приватних підприємств до залізниць загального призначення. Тільки незначна частка вузькоколійних залізниць знаходилась у відомчому підпорядкуванні.

На Закарпатті у свій час функціонувало аж 30 вузькоколійних залізничних маршрутів. Найвідоміші із них:

Марамароська соляна залізниця

Боржавська вузькоколійна залізниця

Вузькоколійна залізниця Тересва – Усть-Чорна

Вузькоколійна залізниця Ужгород – Анталовці

Вузькоколійна залізниця Хуст – Медвежий

Вузькоколійна залізниця Свалява – Жденієво

Вузькоколійна залізниця Вишково – Шаян

Вузькоколійна залізниця Дубриничі – Люта

Вузькоколійна залізниця Чинадієво – Синяк

Вузькоколійна залізниця Великий Бичків – Кобилецька Поляна

Вузькоколійна залізниця Видричка – Щаул

Донедавна в Ужгороді функціонувала й дитяча вузькоколійна залізниця. Наразі її закрито. Не допомогла цьогоріч врятувати вузькоколійку навіть підписана ужгородцями електронна петиція із необхідною кількістю голосів.

Що ж до Турянської долини та епохи вузькоколійного транспорту на Перечинщині, то на сьогодні про ті часи у місцевих лише одні згадки, ну а віджиті вузькоколійні дороги вже поросли не одним шаром землі.

Однак, є що згадати й замислитись нинішнім поколінням: а чи можливо сьогодні, як туристичну родзинку, ще відродити минулі колії?

У 1913 році Угорське міністерство торгівлі видало дозвіл на будівництво в Турянській долині мережі вузькоколійної залізниці з Перечина до Тур’ї Ремети, а далі через села Туриця, Турички до Лумшор завдовжки 25 км. Продовження до Тур’я Поляни протяжністю 9 км і далі від устя потічка Шипот під гору Козяк із відгалуженням через Тур’я Пасіку в долину потічка Кловатів (15,4 км). Будівництво здійснили в 1914–1916 роках. Головна колія цієї мережі за маршрутом Перечин – Лумшори в складі Перечинського ліспромгоспу успішно працювала і в радянський період. Машиніст паровоза Іван Кібельбек займався тут вивезенням лісу з Лумшорського лісопункту аж до демонтажу цієї залізниці в 1960-х роках.

Наприкінці 1920–1930-х почав швидко розвиватися автомобільний транспорт і перша колія, що пролягала поруч із шосейною дорогою Перечин – Свалява стала руйнуватися. Нову колію спорудили на іншому місці. До цієї основної лінії були приєднані лісові відгалуження, які вели безпосередньо на лісосіки. За Тур’ї Реметами колія завдовжки 5,15 км прямувала в долину Великої Ружі.

1 квітня 1928 року з дозволу управління чехословацьких залізниць сформували потяг із 4-х пасажирських вузькоколійних вагонів, який курсував між Перечином і Тур’ї Реметами.

Окремо, не пов’язаною з головною залізницею, була лісова залізниця, яка починала свій шлях із Тур’я Бистрої. Її побудували для забезпечення деревиною невеликого хімічного заводу, зведеного в останній чверті ХІХ ст. Після закриття заводу колію розібрали.

Щодо функціонування вузькоколійки на Перечинщині, а зокрема, у селі Туря-Ремета, у місцевих є чимало історій, подеколи, чи не містичних.

У свій час, зацікавив розповіддю покійний батько Василь Белей, все життя пропрацював електриком у Перечинському РЕМ, відтак був майстром експлуатаційної дільниці у Туря-Реметі. Свою історію, або точніше момент із життя, розповів батько ще у період мого навчання в університеті (Авт). За його словами, колись вузькоколійний маршрут пролягав через місцеве урочище «Клокотиву», у вантажних вагонах, зазвичай, возили ліс. Одного разу на колії трапилася трагедія, загинув машиніст. Перевернулася вагонетка з людьми, розповідають. Що найдивніше, то батько про це не знав ще тоді, як через певний період, за його словами, у тому ж урочищі, де пролягала колія, він, задрімавши якось, почув гул паровозу (однак, залізний кінь уже не курсував та той час тим маршрутом).

–Я випасав там худобу часто у тому урочищі. Одного разу десь під обід щось задрімав, і тут раптом почув звук вагонів, – розповів мені батько. Відтак, через деякий час у селі розповіли, що на тому місці в урочищі загинув машиніст.

У той же час, багато селян подейкували проте, мовляв не один раз чули звук тих вагонів у «Клокотиві» після занепаду вузькоколійного транспорту. Деякий час туди навіть побоювались іти на одинці, ніби там і досі блукає дух машиніста.

Щодо аварії на залізничній колії, то такий випадок люди тямлять і по сьогодні у населеному пункті. А от щодо привидів, то навряд , вони тут блукають, за винятком грибників у сезон.

Фото з мережі.