Вузькоколійні маршрути: на Перечинщині і досі можна побачити залізничні мости із минулого (ФОТО).

Вузькоколійна залізниця Дубриничі – Люта на Перечинщині на сьогодні є однією з багатьох вже недіючих вузькоколійних залізниць в Україні.

Та це лиш на сьогодні у місцевих про залізницю – гарячий спомин. Раніше тут їздили паровози і тепловози, а життя залізниці вирувало на повну.

Праця селян на лісорозробках при залізниці була сезонною. Трудились тут в основному узимку – у глибоких снігах, на морозі, не маючи відповідного одягу. Ночували у так званих колибах, розповідають місцеві.

Історія вузькоколійки починається ще у далекому 1890- у році. Саме тоді у мальовничій долині місцевої річки Лютянки побудовано залізницю на кінській тязі, довжиною 7,2 км.

У 1902 році вузькоколійка стала власністю товариства хімічного промислу «Bantlin» («Bantlin´sche Zellulose AG»), яка побудувала лісохімзавод в Перечині. Довжина вузькоколійних шляхів на цей момент становила 13,3 км, а ширина колії — 760 мм. Після придбання залізниці, її було переведено на парову локомотивну тягу. Лінія починалася в Дубриничах, де сполучалась зі стандартною залізницею Ужгород – Перечин – Великий Березний.

Залізницю використовували для перевезення деревини з долини річки Лютянка до Перечиньского хімзаводу ( який і по сьогодні функціонує у місті Перечин). Подібні вузькоколійки у свій час працювали на Перечинщині у Туря-Реметі, Туря-Поляні ( де збереглись унікальні залізничні мости) та Туря-Бистрій.

За свідченням очевидців, у 1906 році уже згадана компанія «Bantlin» закупила ліс в околицях Чорноголови і залізничний вузькоколійний маршрут було подовжено до 30 км.

Перед Чорноголовою колія розгалужувалась на дві гілки: одна вітка прямувала вздовж річки Бачава аж до вершини Чело (623 м), а інша була прокладена паралельно з основною лінією до складських будівель.

У 1933 році у Дубриничах побудовано залізничний міст на річці Уж. На той час у Чорноголові уже працювала пилорама.

У 1917–1918 роках на вузькоколійці Дубриничі – Люта експлуатувались 4 локомотиви на паровій тязі. Через певний період з Перечина на залізницю був переданий паровий локомотив «Arad» з фабричним номером 106, вироблений у 1901 році. Локомотив експлуатувався до 1939 року.

У 1937 році на залізниці Дубриничі – Люта експлуатувались 44 вантажні вагони, 1 службовий та 2 вагони для перевезення робітників.

У1966 році довжина вузькоколійних маршрутів Дубриницького лісгоспу скоротилась із 143,7 до 59 км.

Залізницю було закрито у 1974 році, як нерентабельну. Колії та переїзди повністю розібрано.

Поблизу населеного пункту ще збереглися руїни залізничного мосту через річку Уж.

Нижче на фото можна побачити, як виглядали вагони із завантаженим лісом, який доставляли Дубринькою вузькоколійкою до хімзаводу. Знімок датований 1957 роком.

До слова, саме Дубриницька злізниця слугувала найдовше на Перечинщині. На цій вузькоколійці робочі тамтешнього лісгоспу — машиніст паровоза Михайло Ревта зі своїм помічником Олександром Ревтою у 1950-х багато років поспіль забезпечували безперебійне транспортування заготовленої деревини з верхніх лісоскладів на нижній склад лісопромгоспу. Щорічний об’єм вивезеної деревини становив понад 150 тисяч куб. м.

За розгорнутістю колій Дубриницька вузькоколійка переважала Рахівську.

Історичні факти:

Найбурхливішим періодом будівництва залізниць на Закарпатті був кінець XIX – перша половина XX століття.

Першою вузькоколійкою в регіоні вважається Марамароська соляна залізниця (1880 р). Була призначена для перевезення солі.

У1919–1920 роках Уряд Чехословаччини продовжив розбудовувати мережу вузькоколійних залізниць для перевезення вантажів та пасажирів, які були споруджені в австро-угорський період. Пізніше, від 1939 р. по 1945 р. залізниці Підкарпатської Русі експлуатувались угорською компанією MÁV. Залізничні дільниці вчергове отримали нову нумерацію.

А от як виглядала раніше вузькоколійна мережа на Закарпатті. До вашої уваги список мереж, яких налічувалось на той час до 30-ти:

Берегове – Багарика –158,2 км (1908 р.)

Білин – Кваси –20 км

Буштина – Вонігове – 6,5 км (1887 р.)

Великий Бичків – Великий Плаєць – 42 км (1897 р.)

Великий Бичків – Щербілове – 41 км (1904р.)

Вишкове – Кіблерська долина

Долина р. Осава – 4,5 км

Долина Павлика – Богданє – 24 км (1927 р.)

Дубриничі – Люта –30 км (1890-і )

Жорнава – Стужиця –7,5 км (1924 р.)

Зимір – Козьмещик

Кам’яниця – г. Балова –8,05 км (1890-і)

Кольчине – Нижня Вижниця – 6,5 км (1923 р.)

Кострине – Іванцузький, Коровлянський та Розтоцький потоки –16,216 км

Малий Березний – долина Ублянки –25,2 км (1900 р.)

Перечин – Папричнийж – 7,8 км (1890-і)

Перечин – долина Тур’ї (мережа)– 65,7 км (1913 р.)

Свалява – Поляна – 88 км (1906 р.)

Свалява – Жденеве – 40 км

Свалява – Гнилий Верх –17 км

Тересва – Бертянка –250 км (1903 р.)

Тур’я-Бистра – Обавський камінь – 14 км

Ужгород – Папричний –17,9 км (1904 р.)

Ужгород – Анталовці – 34,873 км (поч. XX ст.)

Улицька Крива – Глибокий потік –28 км (1907 р.)

Хуст – Медвеже – 32,5 км (кін. XIX)

Чинадієве – Середній Верх –18 км (1922 р.)

Щодо мережі «Перечин – долина Тур’ї – полонина Рівна», то дозвіл на її будівництво було видано у серпні 1913 року Міністерством торгівлі Угорщини. Передбачалось будівництво основного залізничного полотна від райцентру Перечин до Тур’іх-Ремет, через Турицю до Лумшор (25,85 км) та Тур’я-Поляни (9,555 км) і під г. Козяк, де повинна була мати 2 розгалуження.

За свідченням офіційних джерел, до початку Першої Світової війни вдалося здійснити лише частину проекту. Експлуатація вузькоколійки, що йшла долиною р. Тур’ї та за с. Ракове й відгалужувалась в долину потоку Добрий (17,9 км), почалася у травні 1914 року.

У 1915-1916 рр. було прокладено відгалуження від Тур’їх-Ремет у долину р. Кловатів (15,4 км). Після припинення вирубки лісу вітку розібрали, а рейки майстрами було використано для продовження колії Тур’я-Пасіка – р. Шеповець (5,5 км).

За словами туризмознавців, було б непогано відновити усі ці маршрути, популяризуючи вузькоколійні залізниці, як один із унікальних туристичних об’єктів.

Нагадаємо, на Перечинщині горів житловий будинок (ФОТО)