Чистокровних арабських, англійських та верховинських порід коней вирощували у Тур’я-Реметі на Перечинщині (ФОТО)

За часів Австро-Угорщини у Тур’я-Реметі на Перечинщині функціонував державний жеребчинець

У племінній конюшні розводили на той час коней чистокровних порід, як наголошують місцеві.

За словами нині покійного вчителя Антона Петера, конюшню було утворено у 1871 році, на місці уже недіючого на той час залізоливарного заводу (гамри).

із самого початку славнозвісний жеребчинець було підпорядковано військовому відомству Австро-Угорщини, а відтак, після розпаду мадярської імперії, – Чехословацькій республіці.

Першим директором, за словами Антона Петера, був чех Роберт Найман. У 1922 -1923 рр. жеребчинець перейшов до реферату Міністерства сільського господарства Чехословацької республіки в Ужгороді.

Кінний завод, де працювали, в основному, реметяни, нараховував понад 120 племінних коней чистокровних порід. Це були: арабська, англійська, англійська напівкровна та в’ючної гірської породи – гуцул, яких і по сьогодні можна побачити у газдовитих обійстях місцевих.

Особливими рисами гуцульської гірської породи були середній зріст, довга грива і масивна шия. Від коней низовинних порід вони відрізнялися доволі міцною фізичною витривалістю.

У кожного коня була на шиї спеціальна табличка із родослівними даними: кличкою, роком народження та інформацією про своїх предків.

Жеребців племінних порід утримували у конюшнях касарень. За Австро-Угорщини тут стояла військова частина.

Кінноматок утримували в урочищі «Мочари» за селом.

По Русалю, маток і молодняк виганяли на випас. Найчастіше коней випасали на Тарниці, «Полонині Руній», в урочищах «Полунця», «Липова скала» та «Ружа». Доглядали їх, в основному, місцеві жителі.

Функціонувала при жеребчинцю і молочарня. Тут перебувало 10 корів та бик-бугай. Завідував міні-фермою на той час реметянин Іван Симочко, допомагала йому у цій справі Зузанна Бартош.

За молоко та сметану отримували достойні прибутки.

Щороку у райцентрі (місті Перечин) та зокрема у Тур’я-Реметі організовувались кінні змагання за участю реметян та військових із Ужгородського артилерійського полку.

Наїзниками із Тур’я-Ремети були Михайло Біган, Альберт Петер, Андрій Грега, Василь Дяченко та інші.

На спортивні змагання з’їжджалися найчастіше знатні особи. Вони щедро платили під час аукціонів та дуже часто купували рисаків і для себе.

Під час окупації Закарпаття Австроугорщиною, кінний завод опинився під управлінням мадярської військової оборони.

Зі слів Антона Борисовича, із наближенням фронту до Карпат, жеребчинець евакуювали в Угорщину, а відтак – до Німеччини. Його працівники стали військовозобов’язаними.

–Коней розвозили у вагонах, граціози один за одним покидали свій жеребчинець. То були останні хвилини іржання і доброї слави у цій глибинці, - розповів Антон Петер ще за життя.

На сьогодні, в історичній будівлі на території села – психоневрологічний інтернат. А в архівах нащадків збереглись чорно-білі фрагменти із життя жеребчинця.

Нагадаємо,У Тур'я-Реметі на Перечинщині з'явилася карта туристичних родзинок (ФОТО)