Сергій Устич: З сусідами, за всіх обставин, треба жити приязно

Овіяна легендами професія дипломата практично донедавна була доступною виключно «благонадійним» нащадкам правлячої верхівки, простому ж смертному туди було зась.

За радянської доби, попри спроби талановитих земляків реалізувати себе у міжнародних справах, практично жодному закарпатцеві не вдалося зробити помітної дипломатичної кар’єри. Кардинальним чином ситуація змінилася лише у роки незалежності.

За цей час вісім наших краян стали Надзвичайними і Повноважними Послами України у різних країнах світу. Це - Орест Климпуш (Угорщина і Словенія ), Василь  Дурдинець (Угорщина, Словенія), Юрій Мушка (Угорщина, Словенія, Республіка Корея, Словаччина), Ігор Дір (Швейцарія), Андрій Заяць (Гвінея, Сенегал, Кот-д'Івуар), Іван Грицак (Чехія), Олег Гаваші (Словаччина) та Сергій Устич, якому судилося очолювати Посольства України у Чехії та Словаччині.

По завершенні дипломатичної місії Сергій Іванович занурився у наукову діяльність, до якої готував себе ще з студентських років. Нині він – перший і єдиний на Закарпатті доктор соціології, професор, завідувач  кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій УжНУ і свої грунтовні теоретичні знання та величезний особистий практичний досвід передає студентам факультету історії та міжнародних відносин – майбутнім повпредам України. Про свою участь у важливих та неординарних подіях міжнародного становлення України, значення людського фактору при вирішенні  міждержавних питань С.Устич розповів нам напередодні Дня Української дипломатії.

- Пане Надзвичайний і Повноважний Посол! Ви пішли на дипломатичну службу не будучи фаховим дипломатом, однак мали досвід роботи народним депутатом України, головою Закарпатської обласної ради та головою ОДА. Як вам психологічно давалася ця «перебудова»?

Якихось особливих проблем не відчував, оскільки моя попередня робота була тісно пов’язана з міжнародними справами. З часу обрання мене у 1990 році заступником голови облвиконкому з гуманітарних питань та міжнародної діяльності, ініціював створення першого в Україні обласного управління зовнішньоекономічних зв’язків та керував його роботою. У 1991 році, разом з групою експертів, вивчав роботу найбільш успішної в Китаї вільної економічної зони Шеньджень, був керівником робочої групи з розробки проектів законів «Про спеціальну (вільну)  економічну зону «Закарпаття» та «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області», зусиллями своєї професійної команди, чимало членів якої згодом теж стали дипломатами (зокрема, І.Грицак, І.Іванчо, О.Ковчар, В.Буркало, П.Токар, П.Петрище), домігся їхнього ухвалення Указами Президента і початку практичної реалізації.

Молода Українська держава потребувала розбудови власної системи міжнародних відносин і на регіональному рівні, з прикордонними територіями сусідніх держав. Разом із своїми колегами – керівниками регіональних органів влади Угорщини, Словаччини, Польщі, Румунії обгрунтували необхідність створення міжнародної асоціації транскордонного співробітництва. На зустрічі в Празі у 1992 році ця ідея була підтримана відомими дипломатами та громадськими діячами, президентом Нью-Йоркського Інституту «Схід-Захід» Джоном Мрозом та віце-президентом цієї всесвітньовідомої політико-консультаційної  установи Васілом Гудаком. У них обох було «карпатське коріння» - Д.Мроз мав польський родовід, а В.Гудак народився у словацькому Бардейові. Спільними зусиллями у 1993 році був створений перший в Центральній і Східній Європі Карпатський Єврорегіон, а мене обрано першим його головою від України.

На ті часи припала й розбудова прикордонної інфраструктури на Закарпатті, якої майже не існувало. Це унеможливлювало міжнародну комунікацію, гальмувало розвиток торговельно-економічних  відносин у прикордонні.  Разом з відповідними міністерствами і відомствами було проведено масштабну роботу з вирішення правових питань відкриття та регламентації статусу нових контрольно-пропускних пунктів, фінансування будівництва КПП та під’їзних шляхів, координації взаємодії митних, прикордонних та правоохоронних органів, тощо. Це дало свої результати. У 1997 році за участі президентів України Л.Кучми і Угорщини А.Гьонца відбулося відкриття реконструйованого мосту через Тису, впродовж декількох років введено в дію більше десяти нових автомобільних та пішохідних пунктів переходу з Угорщиною, Словаччиною, Румунією. Створена у 90-х роках інфраструктурна мережа існує і понині.

За матеріалами сайту УжНУ

Нагадаємо, в Ужгороді презентували книгу «Історія, що об’єднує. Нариси новітнього транскордонного співробітництва у Карпатському регіоні»