Про це повідомляє в мережі Фейсбук користувач Віталій Глагола.
"Ще донедавна він був під грифом "Цілком таємно". Знайшов я його на сайті Центрального розвідувального управління США і витратив трохи сил (і трішки грошей) на його якісний переклад. Для мене цей документ дуже цікавий"– повідомляє Віталій Глагола.
А далі читайте самі переклад:
"ТАЄМНО
СЕКРЕТНА ІНФОРМАЦІЯ
Соціальне життя в Ужгороді
1. Населення Ужгорода становило приблизно 100 000. З них 50 000 - приїжджі росіяни та українці, 30 000 - угорці, 15 000 - русини, 5 000 - словаки.
2. Місцеве населення не товаришувало з приїжджими, тримаючись осторонь. Насправді ж, люди з високим рівнем культури, які жили по нижчим стандартам, ніж до цього, через Радянський режим, зневажали приїжджих, і, за можливості, уникали будь-яких соціальних контактів з ними. До прикладу, члени культурної групи відмовлялись сісти разом з приїжджими за стіл в ресторані, вони ніколи не запрошували їх у гості, а також відмовлялись впустити їх до себе на танці. Двері до спортивних клубів були також замкнені для приїжджих, або, як їх ще називали, “спільного ворога”.
3. Перед Другою Світовою війною, Ужгород міг запропонувати багато розваг, але з Радянським режимом при владі, вони практично зводились нанівець. Старше покоління здебільшого залишалось вдома, а молодь виходила на танці або в походи. Місцеве населення оминало єдиний театр в Ужгороді, адже 99％ вистав у ньому були радянською анти-американською пропагандою. Місцеве населення відвідувало Філармонію, де виступав хор, що складався з угорців та русинів, які виконували угорську та русинську народну музику. А також виступали угорська та русинська танцювальні трупи, однак радянські приїжджі їх не відвідували.
4. Ужгородці сприймали радянських радше гнобителями, аніж своїми визволителями, і культурна кампанія останніх на них не вплинула. Більша частина місцевого населення, як і приїжджі, не вірила пропаганді.
5. Спроби новоприбулих побудувати соціальні та сімейні зв’язки з місцевими жителями не увінчались успіхом. Щороку всього двоє-троє приїжджих вступали в шлюб з місцевими, та стільки ж розлучались. Рівень моралі новоприбулих був значно нижчим від місцевих, і коли місцевий вступав з ними у родинний зв’язок, він ставав предметом гонінь з боку своїх.
6. В рідкісних випадках, коли місцеві жителі все ж зіткались з новоприбулими, зазвичай все завершувалось бійкою. Ці бійки ніколи не носили політичного характеру. Вони були радше викликані поведінкою приїжджих щодо моралі та соціальних традицій угорців, яких дотримувались місцеві жителі. Наприклад, угорці не одобрювали знайомств на вулиці або громадських місцях, і недолюблювали вискочок.
7. До приходу радянського режиму Ужгород славився своїми спортивними командами, особливо з футболу. Радянські почали розбавляти спортивні команди та переманювали найкращих гравців у радянські команди всередині СРСР. Однак ентузіазм місцевих жителів було не так легко знищити і вони створювали нові команди. Коли футбольні команди Ужгорода перемагали радянські команди, то святкувалась не так перемога окремої гри, як перемога над радянським режимом.
8. Серед приїжджих до Ужгорода [...] високий рівень антисемітизму. [...] наймали євреїв, окрім як зрідка на роботу поліцейських. В перші роки правління Радянського Союзу євреїв наймали на посади завідувача виробництвом або директором, але [...] вони відійшли на задній план. Антисемітизм серед місцевого населення був мізерним.
9. Радянська влада прагнула радянізувати усе місто. Офіційною мовою була російська, навчання в школах проходило російською, вуличні знаки були на російській мові. Місцеве населення протистояло російській мові, ігноруючи її і продовжуючи називати вулиці та громадські будівлі угорськими назвами".
