Природа – цікава: люту зиму провіщали… їжаки / ФОТО

У верховинському краї зараз напрочуд класична зима.

Гори зодягнулися у пухнасті білі папахи, поля застелені товстими сніговими ковдрами – ледь не до пояса, морози аж тріщать, а віхоли-хуртовини, розперезавшись, безупинно вищать. Звісно, такій здоровій погоді лиш порадіти, особливо за новорічних та різдвяних празників, що додали святкового настрою. Відверто кажучи, ніхто й не передбачав справжньої пори року, бо останніми літами зима була малосніжною та ще короткочасною – більшість людей-сучасників катаклізми приречено мотивувала всесвітнім глобальним потеплінням.

Хто знається у народних прикметах, той не помиляється. Ностальгію за студеним і крижаним часом ще влітку торік розвіяли… їжаки. Рідкісним і несподіваним явищем стало те, що невеличкі тварини-ссавці з вкритими твердими голками масово мігрували з лісу до обійсть селян. Особливо їх появі в селах Міжгірщини втішилися діти, бо вони для них виявилися веселою забавою – живими іграшками. В підполонинському селі Лозянське переміщення мешканців хащ теж стало унікальною і загадковою подією. Щоправда, тільки не для людей поважного віку, котрі обізнані у природних ознаках, що передавалися з покоління в покоління. Моя 81-річна мама Ганна одразу пояснила казус: наступній зимі бути реальній. І так воно трапилося, властиво вступивши у свої права з самого початку холодної пори. Каже, що метеоспостереження запозичала від батька, мого дідуся Івана Гримута, який прожив на білому світі 85 років. Він неодноразово за життя точно вгадував: як йоржики візитують у село, то зима необхідно розкриється у всій своїй красі. Що був предок синоптиком, то був. В цьому факті постійно пересвідчувався і я за сінокосів з ним. Не було жодного випадку, аби скошену траву намочив дощ. Щоб запобігти цьому, дід постійно глипав то на небо, яким пливли хмари, то на напрямок вітру. Він міг пророкувати, якою наступного сезону має бути родючою земля. Навіть прогнозувати грибний урожай, бо завжди казав, що кожному з виду свій час. Чесно зізнаючись, часто шкодуєш, що буваючи в дитинстві пліч-о-пліч з старшиною, не вів щоденник їх видющих повчань. Їхні знання норову природи, в тому числі далекоглядне метеорологічне передвістя, були б в неабиякій пригоді нащадкам.

На знімку: лісові “дезертири” з настовбурченими колючками з переляку про майбутню зиму дерлися до самого порога будинків не лише одних лозянців.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.

Фото автора.